— Цієї розмови взагалі не було.

— Ви знаєте, хто такий Гальдер?

— Так.

— Яку посаду він займав у армії?

— Він був начальником штабу сухопутних військ….

Герінг устав з жорстокого вузенького ліжка, походив по камері, легко закинувши руки за спину; спинився під вікном, підвів голову, щоб побачити зірку на низькому осінньому небі; чомусь виразно уявив, як режисер, який сидітиме на високому стільці поруч з оператором на зйомці фільму про нього, про рейхсмаршала Великої Римської імперії германської нації, неодмінно скаже акторові, щоб той повторив цей жест; розслаблені кисті — за спину, різко піднята голова, стримана, сповнена гідності усмішка в'язня, який дивиться на зірки. Немовби показуючи майбутньому виконавцеві своєї ролі цей жест ще раз, Герінг повернувся до ліжка, знову закинув руки за спину і підійшов до віконця; але голову підвів аж надто різко, ніби відчувши на собі чийсь погляд, — вийшло картинно, подумав він, а дивиться на мене охоронник, він же безперестану дивиться, пора до цього звикнути. Якби все було, гірко подумав він, як було, Геббельс привіз би мені цей фільм і ми викликали б режисера, зробили йому зауваження, попросили щось змінити й перезняти, і він навряд чи відмовив би нашому проханню, а хто попросить прибрати картинність і фальш тоді, коли зніматимуть цей фільм?! До речі, назва мусить бути коротка і скромна. Мабуть, люди підуть на картину «Рейхсмаршал». Чи навіть просто «Герінг». Моє ім'я предметне, в ньому прихована про-стрільна конкретика, «Герінг»… Так, не «Рейхсмаршал», а саме «Герінг», так буде значно достойніше, все-таки я ще й досі не збагнув, яке велике щастя випало мені: лише той політик по-справжньому добився чогось, коли люди знають його не за титулами та званнями, а тільки на саме ім'я…

Ну, гаразд, спитав він себе, а якщо режисер зніматиме стрічку й вивчатиме архіви Нюрнберга і цей допит, що він скаже собі? «Наш Герінг переміг у битві з терором союзних суддів?» Чи, навпаки, визнає мою поразку?

Герінг походив по камері, все ще відчуваючи на собі погляди, ні, не цього американця, який дивиться на нього у вічко, а мільйонів тих, до кого повернеться його дух, а це буде пізніше, коли настане час відплати.

Зрештою, сказав він собі, я відкрито визнав, що мав намір розігнати опозицію й заарештувати комуністів. Так, боротьба є боротьба, з цим можна не погодитись, але картати мене за це не можна. Я відверто сказав, що мені не потрібно було підпалювати рейхстаг, бо я й так запроторив би в тюрми всіх, хто з нами не згоден. Позиція? Так, це позиція, а жодна позиція не буває беззаперечна. Я не виляв, як Ріббентроп чи Кальтенбруннер, я закривав обличчя руками, щоб не бачити цієї ганьби, я переконував їх на прогулянках приймати бій, доводячи вимушеність своєї правоти, а не відкидати очевидне, але так не було! Який же принизливий звірячий потяг до життя!