— Одна сила — це диктат. Дві сили — вже дипломатія. Ви зрозуміли мене?

— Ні.

— Я люблю вас саме за те, що ви єдиний, хто відповідає чітко, без будь-якої потуги на багатозначне всерозуміння… Як ви поставитесь до того, коли ми запропонуємо Москві встановити дипломатичні відносини?

— Негативно.

— Чому?

— Тому що це буде подарунок лівим.

— Вони хочуть встановити відносини з Москвою?

— Всі як один.

— А багато їх у країні?

— Ви це знаєте не гірше, ніж я.

— Правильно, просто я веду нашу розмову таким чином, щоб ви самі зрозуміли те, що зрозумів я, а не брали мою ідею механічно… Чимало лівих підтримає мене на виборах, якщо я проголошу встановлення нормальних відносин з Кремлем… Людям подобається, коли лідер прислухається до маси… Та коли тут з'являться червоні, це завдасть удару янкі, вони лютуватимуть і вживуть усіх заходів, аби тільки блокувати росіян… Їх насамперед цікавитиме саме ця проблема, Гутієрес. І наш атомний проект буде надійно захищено боротьбою двох гігантів на тутешній землі…

— Це елегантно, — погодився Гутієрес. — Але я все-таки проти… Авторитет червоних надто великий, щоб ми недооцінювали їхньої загрози.

— А хто сказав, що ми її недооцінюємо? До того ж я просто фантазую… Мені подобається ідея цього самого Ріктера, я бачу в ній перспективу могутності, але ж вихід до справжньої могутності легший, коли тобі протистоять дві сили, які борються одна проти одної, ніж коли тисне тільки одна — я маю на увазі янкі… А втім, я ні на чому не наполягаю, подумайте, Гутієрес, подумайте…

Коли Перон сказав, що він «не наполягає», кожному, хто його знав, було ясно — він уже прийняв рішення. Гутієрес знав його, тому сперечатися вважав за недоцільне.

Через два дні Перону організували зустріч, дотримуючись усіх норм конспірації, з Людвігом Фрьойде.

— Ось що, — сказав Перон колишньому представникові Гітлера, — я зрідка вживаю наказовий імператив, ви це знаєте, але в даному випадку розмова піде саме в цьому ключі: мені потрібно, щоб ви протягом місяця — більше в мене немає часу — одержали позику в розмірі сто п'ятдесят мільйонів доларів… Продумайте, під що, це ваш клопіт. Міністерство фінансів кооперуватиме з вами цю роботу, гарантії банкам та фірмам, які ви контролюєте, дадуть від імені мого уряду… Думаю, гроші треба просити на шляхове будівництво та реконструкцію портів… Якщо цього мало, будь ласка — літакобудування, закладення нових аеропортів…

— Але, мабуть, я мушу знати, — стиха запитав Фрьойде, знайомий Перону ще відтоді, як переказував на рахунки Єви Дуарте гроші НСДАП і СС, — під що все-таки справді треба просити позику?