— Я думав, ви забули про це… Ви якось дивно заглиблюєтеся в себе… Я думав, вас це вже не цікавить… Ні, шофер не сказав нічого непристойного… Просто він з Пасальї, це такий район у горах в напрямку до Херес-де-ля-Фронтера, там чоловіки велеречиві, замість «ходімо» вони кажуть: «Чи не вважали б ви за можливе виділити з свого дорогоцінного часу хоча б хвилину і, якщо, звичайно, це аж ніяк не обтяжить вас, піти разом зі мною, вашим покірним слугою». От він і сказав: «Я згоден дати мою машину в розпорядження сеньйора, щоб він міг задовольнити всі бажання чарівної сеньйори». Простіше кажучи, «таксі вільне».

— Диви, яка краса, — посміхнулася Кріста, подумавши при цьому, чому ж вона не почула в цій довгій фразі, яку мовив шофер, єдиного іспанського слова, яке вивчила досконало, — «сеньйора».

… В готелі Блас запитав:

— Мені почекати вас у холі? Чи можна піднятися в номер?

— Ні, — відповіла вона. — Будь ласка, почекайте тут, я повернуся дуже швидко.

Вона піднялась до себе, роздяглася, ввійшла в крихітну ванну, пустила душ; гарячої води не було; холодна, як лід, подумала вона, а на вулиці така спека; мабуть, у них ще працюють арабські водопроводи; дуже дивно, відійшла в минуле культура, вимерли покоління, а творіння рук людських живе й досі.

Кріста чомусь згадала, як батько незадовго перед арештом сказав:

— Знаєш, чим далі, тим дужче я вірю в те, що можна вивести математичну формулу істини. Так, так, це правда!

Треба відштовхнутися від концепції пошуку курсу літаків. Ламані шматки різної спрямованості складаються — волею людського розуму — в абсолют лінії… Десь тут прихований ключ до моєї ідеї… Числа подібні до характерів, ти ніколи не задумувалася над цим? Спробуй уважно придивитися до сімки й одиниці. Цифри ці найбільше мене цікавлять. А яка цікава шістка! Я хотів би, щоб ти почала вивчати теорію чисел, нехай тебе звинувачують, що ти схильна до чорної магії і окультизму, нехай сміються… Я згоден з Бором: у кожній справжній ідеї неодмінно є трошки якоїсь боже-вільності…

Завмерши під душем, вона думала про те, чому діти такі переконані в своїй правоті, чому вони так вперто відстоюють свою правду, ось-ось були маленькі, слово батьків вважали законом, мама й тато все знають, вони найсильні-ші, справедливі й розумні, а настає пора, промине людина певний невидимий кордон (де проходить? між чим і ким?) і стає цілком упевнена в своїй правоті, батьки вже для неї старомодні, боягузливі, та й не такі розумні, якими вони здавалися раніше… Якби можна було вберегти покоління від цієї трагедії, що із віку в вік повторюється! Як багато сердець не було б розбито, як багато доль не було б понівечено…