«Дорогий Хомо! Можу тобі повідомити хорошу звістку, мій син знайшовся, і ми збираємось їхати додому. Знайшов я його випадково. Дізнався я, що за містом є горб з печерами, в яких сидять найнабожніші пустельники; вони замуровані в маленьких келіях, вирубаних на схилі в кам'яній м'якій породі, і їм тільки раз на добу подають воду і хліб через отвір в стіні. Вони залишаються там до самої смерті і навіть довше, тому що їх не звільняють, поки вони не помруть в ув'язненні, їм тільки перестають приносити хліб і воду, якщо вони декілька днів будуть незайманими. І ось я дізнався, що буде велике свято — замуровування нового пустельника, який погодився закінчити своє життя в ув'язненні; його будуть супроводжувати в цю могилу навіть хамбо-лама і багато лам та мирян. У призначений день я пішов до цих печер і виліз на уступ горба перед ними, з якого видно було дорогу з Лхаси до них. Скоро з'явилась по дорозі з міста велика процесія. Попереду бігли хлопчики, які посипали дорогу пелюстками білих квітів. За ними йшли по три в ряд тридцять лам з довгими трубами, в які вони трубили. Потім ще десятків зо два з куреннями в чашах, всі в своїх жовтих одіяннях і гострих ковпаках; далі верховний лама в дзвоником і чашею під зеленим покривалом, а за ним новий пустельник у білому одязі, якого вели двоє лам під руки. За ними йшли ще лами з чотками і куреннями і юрба прочан та цікавих. Процесія рухалась урочисто і ловагом, з співами. Коли вона проходила повз мене, я побачив, що цей новий пустельник — мій син Омолон; він ішов, ледве переставляючи ноги; його вели лами. Я впізнав його, коли він був ще кроків за п'ять від мене; охоплений жахом і жалістю, я не втримався і, в проміжку між звуками труб, вигукнув голосно його ім'я. Він здригнувся, підвів голову в мій бік; біля мене стояло на горбі ще декілька чоловік. Але труби заревли ще гучніше, і процесія пройшла далі. Я, звичайно, приєднався до неї. На одному з горбів були вузькі і низькі двері, в які з трудом могла протиснутися людина. Лами піднялися на горб, оточивши пустельника, загриміли труби, і його під руки ввели в отвір, і під звуки музики і голосного співу молитов декілька лам почали замуровувати отвір заготовленою цеглою, яку поливали розчином вапна. Я протовпився ближче і роздивився все це. Поряд з входом внизу був отвір, в який можна було просунути руку з глиняним кухлем. Через нього пустельникові, очевидно, подавали їжу і воду. Коли вхід був замурований, до малого отвору підійшов верховний лама і співучим голосом прочитав довгу тібетську молитву, очевидно, напутнє слово пустельнику в його святій самотності, в якій він повинен думати про гріхи світу і насолоду відречення від життєвих прикростей. Потім ще раз заревли труби, і процесія під звуки труб рушила повагом назад; але дехто з цікавих залишився, окремі з них захотіли говорити з пустельником. Але він почав співати молитву «ом-мані-пад-ме-хум» і не відповідав на запитання. Допитливі трохи постояли і пішли. Я виждав деякий час збоку і, коли всі цікаві мало-помалу відійшли від печери, підійшов до отвору і окликнув сина, коли він перестав виголошувати молитву. — Омолон, це я, твій батько, прийшов! Адже ти впізнав мене, коли тебе вели лами в цю келію! Невже ти хочеш стати затворником, просидіти все життя в задушній келії, не бачити сонця і неба? Ти подумай лише, ти ж молодий, здоровий! Невже ти хочеш цілі роки сидіти в темноті і бурмотати молитви замість того, щоб ходити на волі, робити що хочеш, їздити верхи, знайти собі дружину? А де Ібрагім, який обікрав нас і спокусив тебе втекти з ним у Лхасу? Омолон, ридаючи, відповів мені таке: — Ібрагім — негідник, він обдурив мене, як дурну дитину. Ми приїхали сюди тижнів зо три тому, але він тримав мене замкненим у кімнаті. Я чекав його декілька днів, нарешті, голодний, виламав вікно, виліз і дізнався, що його нема, і каравану нашого нема, і одягу мого нема, і грошей нема. Мене охопив відчай, я пішов у головний храм і сказав ламам, що хочу стати затворником. Ах, батьку, що я зробив тобі і матері, став злодієм і обманщиком, — і він знову заридав. Я, звичайно, умовив його кинути затворництво і повернутись зі мною на батьківщину і до матері. Ми домовились, що ввечері я прийду знов і, коли стемніє, виламаю закладку отвору, випущу його, заберу з собою в місто, і ми поїдемо. Але до вечора ми умовились, що він буде час від часу читати молитви, оскільки можна було сподіватися, що цікаві і лами будуть приходити вдень провідувати нового затворника. Я залишив сину свій ніж, щоб він потихеньку, коли людей не буде біля печери, звільняв зсередини цеглини закладки від замазки, щоб вона не затужавіла і вночі легше було вийняти її в зовнішньої сторони. Надвечір, озброївшись на всякий випадок маленьким ломом, я повернувся до печери. Поблизу начебто нікого не було, а Омолон наспівував ом-мані-пад-ме-хум. Але коли стемніло і я підійшов до печери, з'явився якийсь лама і на моє запитання, чого він тут, відповів, що він на варті. Поки замазка цегли не висохла, затворник, роздумавшись на самоті пре свою долю ув'язненого в тісній келії на хлібі й воді, може вирішити звільнитися і порушити обіт, який він урочисто дав у головному храмі хам-бо-ламі перед лицем Будди. Я поговорив з ламою, розповів, що я батько затворника, якого обдурив шахрай-мусульманин, заманивши його з цією метою в Лхасу і обікравши його, що я хочу взяти його на батьківщину і заплачу за це. Ми сторгувалися за двадцять рупій індійських, які я привіз із собою на всякий випадок. Лама допоміг мені вийняти цеглини, Омолон виліз і, поклонившись мені до землі, обняв. Потім ми заклали знову отвір цеглинами, і лама обіцяв мені, що рано-вранці прийде з розчином вапна і обмаже щілини, які залишилися між цеглою, щоб не було видно, що мурування порушили. Ми пішли в місто і наступного дня виїхали з Лхаси. Але йти тільки вдвох через Тібет було рисковано, і ми, пройшовши два переходи, зупинились в хорошому місці і прожили там тижнів два чи три, поки не підійшов караван прочан, який повертався з Лхаси на батьківщину. Ми приєднались до нього і пройшли через Тібет, Цайдам і Кукунор в Ланьчжоу на ріці Хуанхе. Тут Омолон тяжко захворів, і мені довелось залишитися з ним. Цього листа я надсилаю з прочанами в Ургу, звідки його тобі перешлють через російське консульство».