— Не зовсім, — усміхнувся Кравчук. — Нащо ви сфотографували Ганну Щербак?

— Для того, для чого й інших: такі знімки мають у декого великий попит.

— Але ж Щербак була ваша приятелька.

— Ну то й що?

— Соромити вас, мабуть, марна річ? — каже Наталя.

— Авжеж, — кривить рота Анісімова.

— Але вам буде пред’явлено звинувачення ще по одній статті кримінального кодексу.

— Стаття 211, — примружується Анісімова, — рік позбавлення волі або виправні роботи на той же термін.

— А ви непогано обізнані!

— Треба ж знати, на що йдеш, — посміхається Анісімова.

— Оскільки ми вже торкнулися минулого, — каже Винник, — давайте, Дарино Федорівно, уточнимо ще одну деталь. Коли сталася залізнична аварія, в яку ви попали?

— В лютому 1944 року.

— Де це було?

— Між Аткарськом і Саратовом.

— Яким поїздом ви їхали?

— Москва — Саратов.

— Правда. Цей поїзд зазнав тоді аварії, хоч і не такої страшної, як ви розповідаєте. Правда й те, що в саратовську залізничну лікарню 23 лютого 1944 року разом з іншими, що постраждали, привезли також Анісімову Дарину Федорівну, 1915 року народження. Ось її історія хвороби, — Винник узяв із папки ще один документ: «Велика кількість порізів обличчя, удар у грудну клітку…» Все сходиться. А отут уже щось не зовсім ясно: «… травматична ампутація частини лівої ступні». Як у вас із лівого ступнею. Дарино Федорівно? Тюремний лікар твердить, що вона у вас не пошкоджена.

Анісімова закурює ще одну сигарету.

— Не хочете відповідати? — питає Наталя. — Будете чекати очної ставки із справжньою Анісімовою Дариною Федорівною? З тією, чиїми документами користувалися двадцять чотири роки?

— Підожду, — кривить рота Анісімова. — Мені нема куди поспішати.