Я переконав її, бо вона відповідає:

— Метелику, не турбуйся про мене, особливо я забороняю тобі витрачати гроші, щоб виготовити для мене щось виняткове. Я щиро вдячна тобі за це, але не роби цього, прошу тебе.

— Гаразд, побачу.

Ух! Я нароз прошу її налити мені аперитиву, чого ніколи не робив. На щастя, вона не помічає моєї ніяковості. Милосердний Бог зі мною.

Дощ іде цілими днями, особливо він посилюється в другій половині дня і вночі. Боюсь, дощові потоки змиють землю з мати, якою прикриті кокосові горіхи. Матьє постійно насипає землю, яку змиває вода. Мабуть, у ямі повно води. З допомогою Матьє я знімаю мату: в ямі вода майже вкриває домовину. Настав критичний момент. Поряд стоїть склеп, де поховано двох дітей, що померли давно. Одного дня я відбиваю в ньому плиту, заходжу досередини й ломом з гострим кінцем довбаю цементну стінку, яка відгороджує склеп від плоту в сусідній могилі. Коли я продовбую в цементній стінці дірку, з неї вдаряє великий струмінь води. Вода стікає із сусідньої могилки в склеп. Я вибираюсь із нього, коли вода підступає мені до колін. Тоді ми ставимо на місце плиту й замащуємо шви білою замазкою, яку роздобув Нарік. Завдяки цій операції води стало вдвічі менше в нашій могилі-сховку.

Якось увечері Карбоньєрі каже мені:

— І коли вже ми позбудемося клопоту через цю втечу?

— Матьє, ми його вже майже позбулися.

— Хочу сподіватися, що майже.

Ми й справді сидимо як на жару.

Вранці я йду до порту й прошу Шапара купити мені два кілограми риби, по які прийду ополудні. Він згоджується. Потім простую до садка Карбоньєрі. Підходячи на місце, бачу три білі каски. Чого це аж троє наглядачів прийшло в садок? Невже вони проводять обшук? Це щось незвичайне. Я ніколи не бачив аж трьох наглядачів у садку Карбоньєрі. Я вичікую понад годину, а далі в мене рветься терпець. Вирішую підійти ближче, аби побачити, що там відбувається. Я сміливо простую по дорозі, що веде до садка. Наглядачі не спускають з мене очей. Це мене заінтриговує, але коли мене відділяють від них лише якихось два десятки метрів, Матьє кладе собі на голову білого носовичка.

Я з полегкістю зітхаю і ще маю чдс заспокоїтись, поки підійду до гурту.

— Добрий день, панове наглядачі. Добрий день, Матьє. Я прийшов по плоди папайї, що їх ти мені пообіцяв.

— На жаль, Метелику, їх у мене покрали, коли я ходив по тички для виткої квасолі. Але днів через чотири-п’ять дозріють інші плоди, вони вже почали жовтіти. А ви, наглядачі, не бажаєте взяти для своїх дружин салату, помідорів і редиски?

— Ти добре доглядаєш свій садок, Карбоньєрі, і я вітаю тебе з цим, — каже один з наглядачів.