Джо відкинув лупу. Викликав секретарку і продиктував телеграму на прізвище Нурен Гадженг, адвоката захисту з Танджунау, із згодою давати свідчення.

5

5

Мануса квоктала навколо Марти, поправляла подушки, підтикала легкі ковдри, — у внутрішніх кімнатах все ж відчувалася прохолода. Архітектори завжди враховували місцеві кліматичні умови і садовили будинки так, що прямі промені сонця практично не потрапляли досередини.

— Хіба таке може бути, Манусо? — ледве повертала язиком Марта. — Навколо спека, а мене всю теліпає.

Служниця повела носом. Її щораз більше дивувала ця чужоземка, котру так палко прагне Ель Даві, а вона, дурне дівчисько, нехтує його щедротами.

— Один Аллах знає, що з тобою коїться! — просопіла Мануса. Вона никала по кімнаті, переставляла щось з одного місця на друге і, було видно, не мала до чого вчепитися.

Марта здебільшого відмовчувалась і не продовжувала розмову. Лишень крутила браслет на руці, перебирала кожен різьблений завиток, подумки через такого посередника спілкувалася з Майклом. Могла так сидіти годинами.

У Мануси терпець увірвався: і як можна мордувати її господаря, таку велику і сильну людину? Щоразу від цієї неприступної українки Даві повертається блідим і знервованим. Спробувала б котрась з їхніх жінок підвищити голос на свого чоловіка — засіче канчуками, а Марта, Аллах свідок, наче й спокійно щось таке скаже, що Ель Даві скаженіє і йде геть.

— Ашик![20] — зітхала Мануса і її сопіння осуджувало українку.

— Манусо! — покликала Марта.

— А що тобі?

— Скажи, ти дітей маєш?

— Аякже… — Десь з-під землі видобулось і Мануса зашморгала носом.

Вона виносила і народила трьох дочок, але не дочекалася весілля жодної. Піски забрали її дітей ще малими, хоча як не просила батька Ель Даві позичити хоча б на ліки. Не дав, бо просила для дівчаток. Так і сказав: на хлопців дам, а на дочок — ні, кому вони потрібні? Протягом трьох чорних років усі її донечки пішли в могилу.

Залишилися одні верблюди, котрі дали за нею в посаг. Однак народити більше не змогла і чоловік взяв другу жінку, за неї він отримав ще більше верблюдів.

З тих пір пісок пустелі перетворився для Мануси на попіл. Жінка прокляла пустелю, прокляла власне життя… І тільки тоді батько Ель Даві змилостивився і забрав у служниці, — німу, з випраними очима, із засипаною піском душею. Зараз має непоганий шматок перепічки і досхочу води. Серця лиш не відчуває, заніміло, заховалося під барханами. Зберігся відтоді лише переляк в очах.

— Розкажи, — просить Марта. — Сядь біля мене і розкажи про своїх дітей.