— Скоро підійдемо до озера Тоба.

Ще й зараз Джо пам’ятає, як на розпашіле спекою обличчя дмухнуло прохолодою — вони нарешті вийшли на берег Тоба, де і розкинулося невелике рибальське селище. Як потім виявилось, його нещодавно покинули, — усі подалися на захід, у непрохідні джунглі. Утекли просто з-під носа.

Неподалік у загорожі квінькала свиня і це викликало пожвавлення у передчутті смачного обіду. Тоді саме Гренд Доулд визвався приготувати свіжину. Лейтенант все ж таки дав йому на допомогу ще одного хлопця, бо льоха виявилася занадто великою, як на одного доходягу Доулда, худого і невисокого. «Дивися, щоб тебе свиня не з’їла», — пожартував лейтенант, натякаючи на найстрашніше тут явище канібалізм, яке постійно було у кожного найманця на вустах. На те Доулд вкрився червоними плямами, але сперечатися із старшим по званню не посмів, закусив губу, тільки потім усі чули, як пролунав один-єдиний постріл і квінькання різко обірвалося.

Джо разом з трьома із загону обійшов благенькі халупки, що тяглися у два ряди вглиб джунглів. Це були каркасні на дерев’яних палях прямокутні хатки. Колоди стирчали з землі на півтора метри, на них стояла масивна платформа, і вже потім йшов каркас. Стіни з дощок або циновок похилені назовні, низькі, не вищі за півтора метри, на третину їх покривав навислий дашок, — крутий, двосхилий, під товстим шаром інджука (пальмового волосся). Дещо вгнутий гребінь сильно подавався вперед, утворюючи щось на зразок навісу. Під ним біля кожної халупки стояли пустотілі колоди, в яких товкли рис.

З фасаду не було видно жодного отвору або вікна. Лише на задніх стінах Джо помітив невеликі прорізи. Деякі хатини мали на стінах і фронтонах різьбу та малюнки. Траплялися стилізовані зображення людей, левів, ящірок, плетених з чорного інджукового шнурка.

Вони прострілювали кожну халупку, від платформи до крутих дахів, — мало хто міг причаїтися за рогом і випустити стрілу з отруйним наконечником. Тоді б навіть не почули зойку. Однак цікавість перемогла, — Джо вирішив зазирнути в уже прострелену хатину.

Під платформою побачив отвір у. підлозі, до якого вела плетена драбинка. Піднявся і опинився у незатишному темному приміщенні, стіни і балки якого вкривав товстий шар кіптяви. Суцільної стелі хата не мала, лише в окремих місцях на поперечних балках лежали бамбукові жердини. Кімнати відмежовувалися циновками.

На втрамбованій глиною, піском і золою підлозі у різних кутах стояло три кухонні вогнища, в кожному з яких лежало по три камені. Вони і служили підставкою для посуду. На каменях стояли білі, із слабо випаленої глини жбани з плескатим дном, чечевицеподібним тілом та вузькою горловиною. На кожному — багатий глибокий орнамент.