— Я зараз закінчую одне дільце, і як звільнюся, дам знати, — встав Камінскі.

— Ну що ж, домовилися. — Даві відвернувся, як завжди, коли закінчував розмову.

Коли Елтон сідав в машину, озирнувся, обпечений чиїмось поглядом. На другому поверсі у вікні стояла і дивилася на нього Марта.

… допоможіть…

13

13

Два тижні довелося Майклові товктися в суді Танджунау, залагоджуючи разом з Нурен Гадженг бюрократичні формальності. Йому компенсували матеріальні збитки, як зазначилося у документі, котрий мусив підписати, і відшкодували вартість квитка на літак до Медана. Останнє, що отримав з особистим посвідченням, був виправдальний вирок високого суду присяжних Танджунау.

Знову звернувся до Сібелюса і лікар не відмовив — Майкл оселився у тому ж бунгало, де майже півроку тому провів два тижні разом з Мартою.

Вдень доводилося багато ходити пішки, залагоджуючи справи, а ночами корчився у ліжку від безсилля і думав про Марту. Корчі брали потім, після того, як він переживав миттєвості любові, спомини про які дозволяли давати раду самотності. Майкл пам’ятав, майже фізично відчував у собі насолоду від проникнення, таке ж почуття від любовного злиття читав на обличчі Марти. Але відгомін був недовгим. Приходили оті корчі, і він врешті-решт розумів, — це природне та неминуче, і що він може повернути собі Марту і поверне, як тільки отримає усі необхідні документи. Готовий був вже бігти, але не знав — куди і як.

Як? — вигукував сам до себе і чув, — його крик розбивається об шибку і навіть пускає по собі дощові патьоки.

Грудень — дощовий місяць на цих широтах.

Пообіцяв Маасові, як тільки закінчиться тяганина в суді, відразу приїде на Ентанго і вони разом обміркують, що робити далі. А це значить, думали про одне — як вирвати. Марту від Ель Даві.

— Ну що, їдемо? — з такими словами мало не кожного дня у бунгало з’являвся Ліан, привозив смачні рисові буцики, спечені Даке, і ділився останніми новинами.

Нарешті Майкл отримав усі документи, попрощався з Нурен Гадженг і відразу відчув, що хоче добряче попоїсти. Завурчало в животі і захотілося вчепитися зубами у м’якуш запашного білого рогалика, вмоченого у кленовий сироп. Він так і зробив, вперше за шість місяців отримавши немислиму розкіш — вибирати і робити що заманеться. Зайшов у затишне бістро і замовляв уже третього рогалика з кавою та п’ятий раз підряд займав музичний автомат. Ставив одну й туж платівку з піснею, яку колись упіймали в приймачі разом з Мартою, — шлягер американського співака Джоні Кеша.

— … ти розумієш слова цієї пісні?