— Десь є така старовинна книга «Наука про життя рослин». Їй, казали синдбади, три тисячі років. Там описані сорти дерева для різних суден і навіть писалося про те, що залізо не повинно використовуватися в зчепленні та скріпленні дощок, тому що метал піддається впливу магнітних шкал в морі.

— Ти дивись… — захоплено прошепотів Ліан.

— Непоганий багаж знань для тритисячолітньої давнини, — додав Маас.

Навіть Майкл озвався:

— А ми все робимо так, як треба?

Фатухелу, під чиїм керівництвом йшли ремонтні роботи, поважно хитнув головою і трохи помовчавши, додав інформацію, котра знову викликала жвавий резонанс.

— Якось мені розповідали синдбади, що ходили на дхоу аж до західної Африки, досить цікаву річ. У минулому столітті одна англійська мандрівниця на весь світ розтрубила про звичай добувати вогонь у жінок бакеле при допомозі черенка пальмової гілки, який швидко крутили в заглибленні з дерева тієї ж пальми. Виявляється, ще до її повідомлення цим способом користувалися тільки у наших широтах. Ось так. Де західна Африка, а де наш Ентанго…

Майкл засинав і уві сні виголошував довжелезні пишнослівні промови вдячності Фатухелу за його винахідливість. Мудрий, передбачливий старий знав, з ким доведеться мати справу, і тому правильно виважив усі перестороги. Бо й справді, кому спаде на думку переслідувати стару шкаралупину?

Йшли додому Ліан і Даке. З ним повертався й Маас. Тільки Фатухелу нікуди було квапитися. Він сидів, перемішував тліючі вуглини і смоктав цигарку за цигаркою…

Нарешті Маас з Ліаном привезли на косу новий потужний мотор, куплений у Танджунау за гроші лікаря. Даке теж віддала решту, що лишилася від продажу сережок, для влаштування дхоу і на заправку пальним.

— Оце буде швидкість! — збуджено коментував Ліан, коли встановили мотор. — Це ж двісті кінських сил тягтиме наше дхоу. Ну, Фатухелу, ну й голова та ще з двома вухами!

Коли дхоу взяло курс у відкритий океан, Майкл розповів Ліанові та Фатухелу про скарб тоба-батаків і чому Ероут переслідував Марту. Ошелешений Ліан водив круглими очима з Мааса на Фатухелу, і врешті-решт глипнувши на Майкла, протягнув майже урочисто:

— Бхіннека тунггал іка![29] — Бо нічого путящого, крім давньояванського вислову, начертаного на стрічці, що її тримає в пазурах міфічний птах Гаруда з індонезійського герба, не йшло до тями.

І усі зрозуміли, що мав на увазі Ліан. Так, він теж буде поруч з друзями до кінця, поки скарб тобабатаків не повернеться до свого народу. Зрештою, мовлені ним слова хіба не є найважливішою державною заповіддю?