Калі вклонився і нечутно вийшов. Марта так і не відійшла від вікна, де за стіною тропічної зелені йшла дорога до водоспаду.

— Як ви? — торкнувся Мартиного плеча лікар.

— Болить…

— Що?

— Пам’ять… Так пече в грудях, стоїть усе перед очима… Завезіть мене востаннє туди, — махнула рукою у напрямку гір. — Благаю, завезіть до Майкла…

До відльоту літака лишилося небагато часу, але не виконати бажання Марти було просто неможливо.

Ліан і Фатухелу тупцяли тут же. Після того, як Марта сяде в автомобіль і під опікою марга Гінсутіон поїде на летовище, вони разом з лікарем Маасом на дхоу вирушать додому.

Почувалися ніяково, бо горе не позбавило Марти здатності зробити відповідні розпорядження і через Калі кожен теж отримав чек.

Усі зупинилися над урвищем.

Крізь пелену води важко було побачити бодай що, однак Марта змогла побачити і відчути те, що хотіла.

Сіра прохолода могутньої піни, потрощеної природною силою, огорнула її легкою, прозорою і до болю бажаною матерією відчуття продовження людської сутності у новому її материнському вимірі. Майкл залишив найкращу, найбільшу чоловічу частину любові — свого сина. І тому нерозірваний їх зв’язок, непереможний, він виявився сильнішим за смерть.

Це було саме те, що хотіла знайти її душа.

… коли Марта почула і розібрала приємний жіночий голос, що просив пристебнути паски, до неї дійшло, що оце вона знову опинилася у літаку. Поруч сиділа Мануса і голосно випускаючи носом повітря, не могла дати раду паскам. Перед ними у прикріпленому до стіні легкому ліжечку спав Стефко. Марта допомогла Манусі і тільки коли почула потрібне клацання, відкинулася на спинку крісла.

Друге її життя закінчилося. Починалося воно, правда, теж у літаку. Третє, виходить, також починається з дороги…

ЕПІЛОГ

ЕПІЛОГ

— Завтра я зберу членів ради директорів і відрекомендую тебе, — говорив вуйко Степан, коли вони зайшли до його кабінету.