Простягала уві сні руки, обіймаючи Майкла, і прокидалася, пронизана реальним жахом його втрати.

Трохи оговтавшись, після перепеленання немовляти (а у такі хвилини могла розважливо мислити), все ж постукала до кімнати Мааса.

— Я б хотіла якнайшвидше звідси поїхати, відразу після передачі браслета, — стала білою тінню на порозі. — Допоможіть, будь ласка, зв’язатися з моїм вуйком у Мельбурні.

Вона назвала адресу і тихо причинила за собою двері.

До ранку сиділа над колискою і вдивлялася в обличчя сина, відшуковуючи нові й нові рисочки, які так схожі з Майкловими…

15

15

— Лай-й-ян-ги!

Над містом зависли лайянги — паперові змії. Дітлахи наклеювали на легкий бамбуковий каркас тонкий папір із намальованим зображенням лева.

Дехто ще й прикріплював до нього хвіст із синтетичної мочалки, інші — з паперових стрічок. І знову захоплено проводжали лайянги в небо:

— … Й-й-ян-ги!

Так буває завжди, коли до індонезійців приходить свято. Цього разу розмальовані ромби прикрашали горді леви — тотем марга Гінсутіон — християн з тоба-батаків. Правда, лайянги краще запускати у другій половині дня, коли від нагрітої землі в прохолодну блакить здіймаються стрімкі струмені повітря. Це вони несуть зміїв так далеко і так високо, що відразу не відшукаєш їх темні цяточки у сивих пасмах неба.

Та сьогодні лайянги із левовими пащами висітимуть над Тусуклаїнгом цілий день, і тільки під вечір їх випустять в небо.

Ще вчора до Марти прийшла ціла делегація індонезійців на чолі з Фантабеаном Калі. Біля самих дверей, перехрестившись, вони низько вклонилися Марті.

— Ми, християни марга Гінсутіон, просимо вас очолити процесію урочистого виносу лева із банківського сховища на площу перед міською управою.

Марта в знак згоди тільки головою хитнула. Якби не ледь помітний рух, видавалася б статуєю з білого мармуру.

Більше ні про що її не просили, нечутно, у шанобливому поклоні залишили кімнату…