Розшифрувавши листа, Кастелл уважно перечитав його. Потім він перейшов до зали, де палав камін, бо день був прохолодний, кинув листа у вогонь і зачекав, поки він не перетворився на попіл. Після цього він повернувся до контори і сховав оригінал листа в потаємний ящик у стіні. Лише тоді він усівся в крісло й замислився.

“Мій добрий друг Хуан Бернальдес має рацію. Д’Агвілар, або маркіз Морелла, вистежує мене та інших. Ну що ж, я не збираюся й надалі зв’язувати свою долю з Іспанією. Майже всі гроші, за винятком тих, які ще мають надійти з Іспанії, сховані так, що йому ніколи не дістатися до них. І все-таки я молю бога, щоб Пітер і Маргарет швидше одружилися, щоб ми всі троє усамітнилися в Дедхемі, подалі від чужих очей. Я надто довго був у цій грі. Мені треба було позакривати свої книги рік тому. Але торгівля йшла так добре, що я не міг наважитися на це. До того ж мені пощастило, і за цей рік я подвоїв своє багатство. І все-таки треба було згорнути торгівлю раніше, до того, як вони пронюхали про моє багатство. Жадоба, чиста жадоба! Адже я не мав потреби в цих грошах, які можуть погубити нас”.

Його роздуми перервав стукіт у двері. Джон Кастелл схопив перо, вмочив його в чорнильницю і, гукнувши: “Заходьте!”, почав вписувати стовпчики цифр ка папір, що лежав перед ним.

Двері відчинилися, та Кастелл удав, що він так захопився рахунками, що не чує. Якимось чуттям він зрозумів, що за його плечима стоїть д’Агвілар. Можливо, він підсвідомо впізнав його кроки. На мить він похолов — щойно він читав про місію цієї людини, — жах перед несподіваним охопив його. Проте Кастелл зіграв чудово.

— Навіщо ти турбуєш мене, доню? — запитав він роздратовано, не повертаючи голови. — В мене й так багато прикрого. Половина вантажу виявилася зіпсованою, а ти відволікаєш мене, коли я підраховую свої збитки.

З цими словами Кастелл кинув перо й різко повернувся разом з стільцем.

Перед ним справді стояв усміхнений, схилившись у звичному поклоні, розкішно вдягнутий д’Агвілар.

Розділ VIII Д’АГВІЛАР ГОВОРИТЬ

Розділ VIII

Д’АГВІЛАР ГОВОРИТЬ

— Збитки? — перепитав д’Агвілар. — Невже я недочув: багач Джон Кастелл, який тримає в своїх руках половину торгівлі з Іспанією, говорить про збитки?

— Так, сеньйоре, це так. Справи дуже кепські. З цим судном мені не пощастило. Воно ледве вціліло від весняних бур. Ви сідайте, прошу вас.

— Невже справи справді кепські? — сідаючи, всміхнувся д’Агвілар. — Проте як же зухвало прибріхують! Я начувся, що ваші справи йдуть добре. Втім, звичайно, те, що для вас є збитком, для такої людини, як я, було б неймовірним прибутком.