З-під уламків каюти виборсалися Маргарет та Бетті. Маргарет була бліда, перелякана, Бетті подумки шепотіла молитви, але обидві, за щасливим випадком, були неушкоджені. Чіпляючись за переплутані снасті, вони пробиралися в пошуках порятунку до центру корабля. Важка рея так само висіла над ними, одним кінцем упираючись у рештки каюти, а протилежним зачепившись за борт. Потім вона зіслизнула в море. Уламок грот-щогли перегородив їм шлях. Цієї миті Маргарет побачила Пітера з закривавленим обличчям, що лежав горілиць. Тіло його перекочувалося від хитавиці.

Маргарет не змогла вимовити жодного слова. Вона тільки мовчки показала на Пітера, потім обернулася до д’Агвілара, який стояв неподалік. Тримаючись за канат, д’Агвілар добрався до Маргарет і крикнув їй на вухо:

— Леді, це не моя провина. У нас була чесна сутичка. Щогла впала і вбила його. Не звинувачуйте мене в його смерті, а шукайте втіху в бога.

Маргарет слухала, дико роззираючись по боках, тут вона побачила батька, який пробирався до неї, і з зойком упала непритомна на його груди.

Розділ XII ОТЕЦЬ ЕНРІКЕ

Розділ XII

ОТЕЦЬ ЕНРІКЕ

Ніч настала відразу — величезна грозова хмара, в темряві якої спалахували блискавки, проковтнула останні промені призахідного сонця. На судно, що тонуло, обрушився ураган, перекоти грому супроводжувалися потоками дощу. Рульовий уже не бачив, куди він веде корабель, не було аніякої можливості визначити напрям, куди неслася каравела. Тільки менша хвиля свідчила про те, що вони зайшли в бухту. Незабаром “Сан-Антоніо” натрапила на скелю, і цим поштовхом відкинуло Кастелла, який схилився над непритомною Маргарет, до борту й оглушило його.

У темряві пролунав крик: “Ідемо на дно!”, і вода ринула на палубу, але Кастелл не міг зрозуміти, чи це були хвилі, чи дощові потоки. Він почув новий вигук: “Швидше в шлюпки, інакше ми загинемо!” і метушню при спуску шлюпок. Судно повернулося раз, удруге й зупинилося. В світлі блискавки Кастелл побачив Бетті, яка тримали в своїх сильних руках непритомну Маргарет. Вона теж помітила його й гукнула, щоб він спускався в шлюпку. Кастелл пішов за нею, але згадав про Пітера. Адже Пітер міг бути ще живий! Що він скаже Маргарет, коли залишить його напризволяще? Кастелл пробрався до того місця, де лежав Пітер, і гукнув на допомогу матроса, який пробігав повз. Той у відповідь лайнувся і зник у темряві. Кастелл, залишившись один, спробував підняти важке тіло, але права рука його була безпорадна, і він зумів лише трохи підняти верхню частину тулуба, а потім поступово підтягувати Пітера до того місця, де, здавалося йому, мала бути шлюпка.