Якась жінка принесла їм гарячої води і одяг, щоб вони накинули його на себе, поки їхній одяг сушитиметься. Пітер і Кастелл роздягнулися, помилися й, геть змучені, попадали на ліжка й заснули. Спочатку вони вийняли гроші й засунули їх у мішок для продуктів, який Пітер сховав собі під подушку. Години через дві повернувся отець Енріке з лікарем-перукарем і розбудив їх. Разом з ними прийшла служниця з висушеним та почищеним одягом.

Коли лікар побачив у Пітера на лівому боці шиї та на плечі рани, що почорніли й розпухли, він похитав головою, промовивши, що тільки час і спокій вилікує його і що Пітер, мабуть, народився під щасливою зорею, бо, не будь на ньому сталевого шолома та шкіряної куртки, не минути б йому смерті. Оскільки всі кістки були цілі, то лікареві залишалося тільки помастити рану якоюсь маззю, що пом’якшує біль, та перев’язати її чистим шматком матерії. Закінчивши з цим, лікар узявся за рану на правій руці Кастелла, промив її теплою водою та олією і перев’язав, запевнивши, що через тиждень він одужає. При цьому він зауважив, що буря, очевидно, була сильніша, ніж він гадав, якщо змогла прошити стрілою чоловічу руку. При цих словах священик насторожився.

Кастелл не став відповідати на це зауваження, а витяг золотого й запропонував лікареві. Він також попросив його, якщо це можливо, дістати мулів або коней. Перукар був надзвичайно задоволений такою великою для Мотріля винагородою. Він пообіцяв, що навідається ввечері, а коли дізнається про якихось мулів чи коней, то повідомить. Крім того, він пообіцяв дістати іспанського крою одяг та плащі, оскільки в їхньому одязі їхати незручно — він брудний і закривавлений.

Після цього він пішов, священик слідом за ним, бо йому треба було простежити за поділом здобичі з судна, щоб мати свою частку. Добра служниця принесла Пітерові та Кастеллу суп. Потому вони знову повлягалися на ліжка й почали обмірковувати, що їм робити далі.

Кастелл зовсім занепав духом. Він казав, що вони так само далеко від Маргарет, як були й досі, що вони ще раз утратили її і що навряд чи зможуть вирвати її з рук Морелла. До того ж, видно, її повезли в Гранаду, місто маврів, де християнські закони та правосуддя безсилі.

Вислухавши все це, Пітер, чиє серце завжди залишалося тверде, заявив:

— Бог має таку саму владу в Гранаді, як і в Лондоні чи на морі, де він урятував нас. Я гадаю, що ми маємо всі підстави дякувати йому, бо могли загинути, але залишилися живі, Маргарет теж жива й, можна сподіватися, не постраждала. Крім того, цей іспанський злодій, викрадач жінок, очевидно, досить дивна людина. Судячи з його слів, якщо в них є частка правди, хоча він і вкрав Маргарет, він не може наважитися на насильство над нею, а хоче завоювати її кохання та згоду, яку, я сподіваюся, він не скоро одержить… До того ж він уникає вбивства — адже він не порішив нас, хоча спокійно міг це зробити.