— Але що я маю сказати йому? — схвильовано спитала Маргарет,

— Я гадаю, — продовжувала Інеса, — що ви повинні наслідувати приклад напрочуд гарного актора, сеньйора Пітера, і зіграти свою роль так само добре, як зіграв її він, а то й краще, якщо зумієте.

— Моя роль буде абсолютно інша, — мовила Маргарет, спохмурнівши при цій згадці.

Делікатна Інеса усміхнено зауважила:

— Звичайно, ви можете вдавати ревниву, адже це так природно для нас, жінок, можете поступово піддаватися й нарешті укласти угоду.

— Яку угоду я маю вкладати?

— Я думаю, що ви повинні поставити умову, що вас таємно повінчає християнський священик І папери, підписані цим священиком, передадуть архієпископу Севільї та їх величностям королю Фердинанду та королеві Ізабеллі. Крім того, ви, звичайно, повинні обумовити, що сеньйор Брум, ваш батько — сеньйор Кастелл, ваша кузина Бетті безпечно виїдуть із Гранади до вашого вінчання. Ви повинні бачити з вашого вікна, як вони виїжджають Із воріт. А ви заприсягнетесь, що згодні, аби того ж вечора священик здійснив обряд і оголосив вас дружиною маркіза Морелла. До того часу ви будете далеко, а після того, як обряд здійсниться, я одержу від священика документи й поїду за вами, надавши можливість сеньйорі Бетті зіграти свою роль якомога краще.

Маргарет вагалася. їй здавалося, що план дуже складний і небезпечний. Але поки вона розмірковувала, у двері постукали.

— Це нагадування мені. Морелла чекає на вашу відповідь, — заквапилась Інеса. — Ну, то що робитимемо? Пам’ятайте, що іншої можливості для вас і для всіх врятуватися з цього міста немає. В усякому разі я її не бачу.

— Я згодна, — поквапливо промовила Маргарет, — і нехай нам допоможе бог, бо ми потребуємо його допомоги.

— А ви, сеньйоро Бетті?

— О, я вже давно вирішила. Ми можемо лише провалитись, але й тоді нам не буде гірше, ніж зараз.

— Гаразд. Але грайте свої ролі як слід. Це буде не так уже й важко, бо священик не небезпечний, а маркіз ніколи не запідозрить такого виверту. Призначайте весілля через тиждень, бо мені треба багато що продумати й приготувати. — З цими словами Інеса вийшла.

Через півгодини Маргарет сиділа під прохолодним склепінням галереї мармурового палацу, Морелла був поруч, а з іншого боку дзюркотливого фонтана, на певній відстані від них, прогулювались Бетті та Інеса.

— Ви посилали по мене, маркізе, — почала Маргарет, — і я, як ваша полонянка, повинна була прийти. Що вам треба від мене?

— Донно Маргарет, — відповів він серйозно, — хіба ви не здогадуєтесь? Ну що ж, я скажу вам, аби ви не зрозуміли мене неправильно. Передусім я хочу просити у вас вибачення, як уже робив не раз, за ті злочини, на які спонукало мене кохання до вас. Ще зовсім недавно я добре знав, що мені ні на що сподіватися. Сьогодні я плекаю надію, що дещо перемінилося.