Вона обняла Маргарет своїми міцними руками, кілька разів поцілувала і виштовхнула з кімнати.
Проте, коли вони вийшли, бідолашна Бетті сіла й поплакала, поки не згадала, що сльози можуть змити з обличчя фарбу. Тоді вона витерла очі, підійшла до вікна і стала чекати.
Через деякий час вона побачила шістьох маврів, які їхали верхи по дорозі до укріплених воріт. Слідом за ними на чудових конях виїхали двоє чоловіків та жінка, також у мавританському одязі. їх супроводжувало шестеро вершників. Кавалькада проїхала крізь ворота і почала підніматися по схилу пагорба. На вершині вершниця зупинилася й помахала хусточкою. Бетті відповіла на це привітання, а через хвильку вершники зникли. Бетті залишилася сама.
Ніколи ще їй не доводилося проводити такий прикрий вечір. Години через дві, коли вона стояла біля вікна, то побачила мавританську охорону, що поверталася, й зрозуміла, що все гаразд, що тепер Маргарет, її коханий та її батько безпечно розпочали свою подорож. Отже, вона недаремно ризикувала своїм життям.
Розділ XVIII СВЯТА ЕРМАНДАДА84
Розділ XVIII
СВЯТА ЕРМАНДАДА84
Довгими коридорами, через величезні пишні зали, через прохолодні мармурові дворики пролягав шлях Інеси та Маргарет. Це було схоже на сон. Вони пройшли через кімнату, в якій жінки байдикували чи працювали над гобеленами і з цікавістю розглядали їх. Маргарет почула, як одна з них промовила:
— Чому кузина донни Маргарет залишає її?
У відповідь:
— Бо вона сама закохана в маркіза і не в силах залишатися тут.
— Ну й дурна, — зауважила перша жінка. — Вона вродлива, і їй треба тільки вичекати кілька тижнів.
Вони пройшли повз прочинені двері, які вели в особисті покої Морелла. Він сам стояв на порозі й спостерігав, як вони виходили. Коли Інеса та Маргарет порівнялися з ним, здавалося, якийсь сумнів охопив маркіза, бо він уважно подивився і ступив крок уперед. Але потім, очевидно, передумав чи згадав гострий язичок Бетті, зупинився й одвернувся. Небезпека минула.
їх ніхто не зачіпав, і врешті-решт вони дісталися до подвір’я, де на них чекала охорона та коні. Тут же, в склепінчастому проході під аркою, стояли Кастелл і Пітер. Кастелл привітався з Маргарет і поцілував її крізь вуаль. А Пітер, який не бачив її зблизька вже багато місяців, з того дня, як він поїхав у Дедхем, не зводив з неї очей. Він мав намір доторкнутися до неї, щоб з’ясувати, чи справді це Маргарет. Інеса, здогадавшись про його наміри й розуміючи, що він може всіх виказати, з довгою шпилькою для вуалі в руці, вдаючи, що падає, наштовхнулась на нього, штрикнула в його руку шпилькою й пробурмотіла: “Дурень”. Пітер чортихнувся і відскочив назад, охорона засміялася, а Інеса почала розсипатися у вибаченнях.