— Я коритимусь вам у всьому, донно Маргарет, — покірно відповів Морелла. — Може, ви хочете побачити свого батька чи… — він зупинився.

— Нікого з них. Я напишу їм і надішлю через Інесу листи. Навіщо мені бачити їх? — схвильовано додала вона. — Адже з минулим, коли я була вільна та щаслива, покінчено назавжди, і незабаром я стану дружиною благородного маркіза Морелла, одного з найвельможніших грандів Іспанії, який обманув бідну дівчину брехливими обіцянками одружитися, а також скористався її закоханістю та безрозсудністю для того, щоб украсти мене з дому. Мілорде, я прощаюся з вами на тиждень. — Промовивши це, вона пройшла по галереї до фонтана й голосно гукнула Бетті, наказавши їй супроводити себе до кімнати.

Тиждень, який виторгувала Маргарет, минув. Усе було готове. Інеса показала Морелла листи його нареченої до батька й до Пітера Брума та їхні відповіді, схвильовані й благальні. Та були й інші відповіді, про які Морелла і не підозрював.

Настав нарешті день, коли на подвір’ї напоготові стояли гарні коні, там же юрмилася охорона. Кастелл і Пітер, перевдягнуті в мавританський одяг, очікували під вартою в одній із кімнат неподалік. Бетті, теж одягнута як мавританка, під густою вуаллю, стояла перед маркізом, до якого привела її Інеса.

— Я прийшла повідомити вам, — промовила вона, — що через три години після того, як сяде сонце і ми проїдемо під вікном моєї кузини та хазяйки, вона буде готова стати вашою дружиною. Але якщо ви потурбуєте її до того, вона ніколи вже не буде вашою дружиною.

— Я скоряюсь, — відповів Морелла. — Сеньйоро Бетті, я перед вами вибачаюсь і сподіваюсь, що ви візьмете від мене цей подарунок на знак того, що ви вибачили мені.

З низьким поклоном він вручив їй чудове намисто з перлів.

— Я візьму його, — гірко всміхнулася Бетті. — Може, воно згодиться мені для повернення в Англію. Та вибачити вам, маркізе Морелла, я не можу. І попереджаю, що в мене до вас рахунок, який я ще виставлю. Поки що перемога на вашому боці, але бог на небесах веде рахунок людської жорстокості й тим чи тим чином завжди вимагає розплати. Тепер я піду попрощатися з моєю кузиною Маргарет, а з вами я не прощаюсь, бо сподіваюся ще зустрітись.

Схлипуючи, вона опустила вуаль, яку злегка піднімала під час розмови, і вийшла разом з Інесою. їй вона прошепотіла:

— Він не захоче ще раз прощатися з Бетті Дін.

Вони ввійшли до кімнати Маргарет і замкнули за собою двері. Маргарет сиділа на низькій канапі. Поруч, сяючи сріблом і коштовним камінням, лежали її весільна фата і плаття.

— Швидше, — звернулася Інеса до Бетті.