— У мене немає ніякого плану. Придумай сама! — сердито відповів священик.

— Добре, мій друже, дуже добре. Тоді я попрощаюся з тобою, бо навряд чи ми зустрінемось у цьому світі.

— Куди ти йдеш? — збентежено запитав він.

— У палац, до Морелла і до його друга та родича. Вислухай, що я тобі скажу. Я можу заслужити прощення за мою участь у весіллі, якщо я зможу довести, що один підлий священик знав, що чинить обман. Ну, а я можу довести це — ти, сподіваюсь, пам’ятаєш, що дав мені розписку, — а якщо я зроблю це, що станеться зі священиком, якого зненавидів іспанський гранд і його знатний родич?

— Я служитель найсвятішої інквізиції, ніхто не посміє зачепити мене! — вигукнув отець Енріке.

— Я гадаю, знайдуться люди, які підуть на ризик. Король, наприклад.

Отець Енріке безсило відкинувся на бильце стільця. Тепер він здогадався, кого мала на увазі Інеса, коли казала про знатного родича Морелла, і зрозумів, що потрапив до пастки.

— У неділю вранці, почав він глухим шепотінням, — процесія йтиме вулицями до театру, де читатимуть проповідь тим, хто повинен буде йти в Квемадеро. Близько восьмої години процесія ненадовго вийде на набережну, де буде мало глядачів, і тому дорога не охоронятиметься. Якщо дюжина сміливих хлопців, перевдягнених у селян, чекатиме там напоготові з човном, то, може, вони зуміють… — І отець Енріке замовк.

Тут уперше заговорив Пітер, який досі мовчав, стежачи за цією сценою.

— У такому випадку, превелебний отче, як ці сміливі хлопці зможуть розпізнати жертву, яку вони шукатимуть?

— Єретик Джон Кастелл, — відповів священик, — сидітиме на віслюку, зодягнутий у замарру⁸⁶ і з овчини з намальованими на ній чортами та подобою палаючої голови. Все це дуже гарно намальовано, я вмію малювати й сам робив це. Крім того, в нього одного буде на шиї мотузка, за якою можна буде його розпізнати.

— Чому він сидітиме на віслюку? — люто спитав Пітер. — Тому, що ви його так катували, що він не може ходити?

— Ні, ні! — заперечив домініканець, зіщулившись під цим лютим поглядом. — Його жодного разу не катували, жодного повороту манкуедри, клянусь вам, сер лицар! Навіщо це — адже він відверто визнав себе мерзенним євреєм!

— Будь обачніший у висловах, мій друже, — перервала його Інеса, фамільярно поплескуючи його по плечу, — тут є люди, які по-іншому думають, ніж ви у вашому святому домі, але які вміють застосовувати манкуедру і можуть влаштувати добру дибу за допомогою дошки та одного чи двох коловоротів, що є в сусідній кімнаті. Виховуйте в собі шанобливість, високовчений священику, інакше, перш ніж залишити це місце, ви станете довші на цілий лікоть.