Він видав звук — це швидше був зойк.

— Я не мав ніякого відношення до її смерті! — заперечив він. — Її передав до рук інквізиції хтось інший, який дав проти неї неправдиві свідчення.

— Так, я знаю. Це був ти. Ти, мерзотнику з душею змії, ти був злий на неї, і ти дав проти неї неправдиві свідчення. Ти добровільно, сам виказав Кастелла, заявив, що в твоєму домі в Мотрілі він пройшов повз розп’яття, не вклонившись. Це ти вмовляв учинити йому допит, запевняючи їх, що він багатий і що в нього досить багаті друзі, щоб і з них витиснути немало грошей. Адже ти розраховував одержати свою частку, чи не так? Я непогано поінформована. Навіть те, що відбувається у в’язницях найсвятішої інквізиції, долинає до вух Інеси. Ну що ж, ти досі вважаєш, що піч булочника надто гаряча для тебе?

Тепер отець Енріке від жаху взагалі втратив мову. Він лежав на підлозі і позирав на цю безжальну жінку з ніжним голосом. Вона обманула його і перетворила на своє знаряддя, вона завела його сюди сьогодні, вона ненавидить його, і ненавидить по заслугах.

— Мабуть, краще буде не бруднити нам рук, — сказав Пітер. — Душити щурів — невелике задоволення, а його могли вистежити. Чи немає якогось іншого шляху, Інесо?

Вона трохи подумала, затим відштовхнула отця Енріке ногою:

— Вставай, святий секретарю найсвятішої інквізиції, й сідай писати. Це буде неважко для тебе. Ось тут є пера та папір. А я диктуватиму:

“Кохана Інесо! Твій довгожданий лист щасливо дійшов до мене в цьому клятому святому домі, де ми рятуємо єретиків од їхніх гріхів на користь їхніх душ і від їхніх багатств — для нашої власної користі…”

“Кохана Інесо!

Твій довгожданий лист щасливо дійшов до мене в цьому клятому святому домі, де ми рятуємо єретиків од їхніх гріхів на користь їхніх душ і від їхніх багатств — для нашої власної користі…”

— Я не можу цього писати, — простогнав отець Енріке, — це страшна єресь.

— Ні, це тільки правда, — заперечила Інеса.

— Єресь і правда — це часто одне й те саме. Вони спалять мене за це.

— Це якраз те, що стверджують багато єретиків. Вони помирають за те, що вважають правдою, чому б і тобі цього не зробити? Послухай, — ще суворіше сказала вона, — що ти вважаєш за краще: бути спаленим на вогнищі в Квемадеро, а це станеться раніше, ніж ти зрадиш нас, або згоріти більш скромно — в печі булочника в найближчі півгодини? Продовжуй свого листа, вчений грамотію! Написав те, що я сказала? А тепер пиши:

“Я зрозумів усе, що ти мені казала про суд в Алькасарі в присутності їх величностей. Я сподіваюсь, що англійка виграла свою справу. Це був чудовий жарт, який я зіграв з благородним маркізом у Гранаді. Такого вдалого жарту не бувало навіть у нас тут, в інквізиції. Ну що ж, у мене з маркізом були великі рахунки, і я з ним сповна поквитався. Мені хотілось би бачити вираз його обличчя, коли він упізнав у своїй молодій служницю і зрозумів, що хазяйка втекла з іншим. Племінник короля, який сам мріяв стати королем, одружився з англійською служницею! Добре, дуже добре, дорога Інесо. Щодо цього єврея, Джона Кастелла, я гадаю, що все можна залагодити, якщо є гроші, бо ти знаєш, що задарма я нічого не роблю. Таким чином…”