Ісмаїл рушив по безкінечній вулиці, зиркаючи з напускною поважністю на рідкісних перехожих та поглядаючи на вітрини. Так і йшов він собі спокійно, аж раптом закам'янів біля однієї вітрини, вуса смикнулися вгору, ніби цеглина торохнула його по голові. Кок протер очі, припав носом до вікна, вщипнув себе за руку, аби переконатись, чи він не спить, потім рвонув на себе двері і кинувся в лавку.

— Сеньйоре, ця штука співати? — спитав Ісмаїл на свій лад по-іспанськи.

— Так, сеньйоре, це фонограф.

— І скільки коштувати?

— П'ять песо, сеньйоре. Але не подумайте, що це дорого, бо й митний збір, і перевезення коштують гроші.

Труба фонографа захиталася перед їсмаїловими очима.

— Кабальєро мене обманути! Шахрай! Але ж він не згадав найважливішого!

— А газель вона співати?.. Газель, Стамбул, султан?

— Ні. Є «Марсельєза», «Танненбаум» і один марш…

— Якщо не мати газель, жаль!

Опинившись на вулиці, Ісмаїл пішов далі. А вулиці тим часом почали залюднюватись, і невдовзі кок «Сперанци» опинився в галасливій юрбі жінок, дітей, чоловіків — іспанців, португальців, італійців, французів, які всі йшли в одному напрямку.

Ісмаїл поплив за цим валом, який вилився по той бік центрального вокзалу на пустир. Стільки людей Ісмаїл бачив тільки на боях биків у Іспанії. Чистий тобі байрам!

Але тут відбувалися бої не биків, а півнів! Кок купив за два сентаво квиток і, протовпившись крізь юрбу, зайшов у круглий намет. Там була посипана піском арена, таку він бачив у цирку.

Дивно, що півнячі бої прийшли не з країни, де живуть люди, гарячі на вдачу, а з країни, де люди лагідні й сумирні, тобто з Англії. І це тим більш дивно, бо півнячі бої почасти кривавіші, аніж найжорстокіша корида: крові в бугая, звісно, більше, ніж у півня, зате ні з чим не можна порівняти лють, затятість, злість, з якою дві живі істоти роздирають одна одну на очах ошаленілих глядачів.

Боротьба тривала, мабуть, давно: наглядачі саме піднімали з арени клубок закривавленого м'яса; здогадатися, що то півень, можна було лише 8 поодиноких р'їн, які стирчали то сям, то там.

Проштовхуючись ліктями, Ісмаїл добувся до балюстради, яка відділяла арену від глядачів, і зупинився між двома кабальєро у чорних жилетах, у розкльошених штанях, підперезаних широкими, оздобленими срібними цвяшками поясами.

Коли наглядачі підмели пух і пір'я, розсипані на піску, на середину арени вийшов якийсь кабальєро, підняв руку, прохаючи тиші, і сказав:

— Сеньйори, починається поєдинок між Нельсоном, півнем його екселенції сера Персі, консула Великобританії в Буенос-Айресі, і Грасією д'Оро, півнем сеньйорити Мікаели-і-Діаз, маркізи де Санта Фе.