Його слова потонули в криках і свисті — так глядачі виказували своє задоволення. Обоє власників підвелися на трибуні, вклонились людям, консул поцілував руку маркізи. Менеджери вийшли, тримаючи півнів у руках, і почали ходити перед балюстрадою, даючи змогу бажаючим вибрати фаворита.

Нельсон — завбільшки з індика, білий, мов перший сніг, тільки червонів гребінь — єдиний символ майбутньої кривавої битви. Побачивши прямо перед собою його хижий дзьоб та орлині кігті, Ісмаїл сахнувся назад.

Грасія д'Оро мав лискуче, ніби вилите з важкого золота, пір'я; в рухах, якими він повертав голову, люто дивлячись по боках, було щось хижацьке, а не граціозне, всупереч його гарному імені.

Потім Ісмаїл бачив, як до півнячих лап, поміж кігтів, прив'язували міцно сплетеними шворками сталеві пластинки — лискучі, гострі й погрозливі, мов лезо ножа.

Поряд, на піску, був маленький круглий ринг, заввишки з чотири долоні, удвічі більший, ніж колесо від воза.

Менеджери присіли з протилежних боків рингу, погладжуючи півнів, і почали їх підбурювати один на одного, не випускаючи з рук, нашіптуючи підбадьорливі слова, ніби заклинали. Нарешті суддя подав знак, і менеджери одночасно випустили півнів у коло.

Грасія д'Оро і Нельсон сплелися в клубок, який закрутився дзигою, війнувши аж на балюстраду заметіллю білого та золотистого пір'я й пуху. Люди, затаївши віддих, неспроможні були нічого роздивитися в цьому вихорі. Аж ось нарешті клубок розпався на два шматки, які вилетіли за коло. Обидва менеджери кинулись кожен до свого півня, щоб поставити на місце. Але — ой лишенько! — тепер Нельсон з білого став червоний, мов пофарбований у червець.

Люди захвилювалися, стискуючи кулаки, почали кричати.

— Три песо за Грасію д'Оро! — видихнув кабальєро ліворуч Ісмаїла.

— Приймається, і ставлю ще три! — відповів другий кабальєро. — Три песо за Нельсона!

Ісмаїл покрутив головою від одного до другого, не розуміючи, що відбувається. Над рингом літало червоне пір'я, а навколо — праворуч, ліворуч, у глибині — укладались парі.

— Десять песо за Грасію д'Оро!

— П'ятнадцять за Нельсона!

А півні тим часом стрибали на рингу, ніби у віялці, кидалися один на одного, лопотіли крильми, били дзьобами, різали сталевими пластинками, намагаючись вирвати пір'я й пустити кров, аж раптом у натовпі розлігся протяжний крик.

Один із бійців, Ісмаїл не розгледів, котрий саме, бо обидва були вже пошарпані й закривавлені до невпізнання, упав край рингу й завмер, тільки очі його дивилися з жахом на ворога, який розгрібав пісок лапами, готуючись востаннє напасти на нього.