Капітан сам став до стерна, бо, хоч вітер і попутний, у цьому вузькому рукаві він не ризикував довірити судно комусь із команди.

Яні Гініс — чоловік хирлякуватий, з невеличкою голівкою, з відвислими щелепами, зате з напрочуд жвавими маленькими оченятами. Одягом він не вирізнявся з-поміж капітанів-земляків, тобто, носив чоботи з короткими халявами, поверх чобіт — штани із сірої парусини, розкльошені внизу на лікоть, підперезані в поясі поверх смугастого светра широким ременем, поцяцькованим срібними цвяшками. У прохолодну пору року, як оце зараз, такий одяг доповнювався короткою курткою з грубого сукна, — вона і тепло тримала, і не сковувала рухів; на лисій, мов турецький гарбуз, голові, стриміла голуба шапочка з пухнастою китичкою, що метлялася на вітрі, і жодної прикраси — ні позолочених ґудзиків, ні пришитих якорів, ні інших брязкалець, які виказували б у ньому справжнього морського вовка.

Але на відміну від усіх капітанів світу, кір Яні курив не люльку, а сигари, мов лорд чи великий купець, на подив портових роззяв. Не зважаючи ні на кого, він пихкав собі й отримував двоє задоволень одразу — від куріння й від жування, бо поки половина сигари згоряла, другу половину він зжовував, смакуючи гіркий тютюн.

Ось і зараз капітан димів сигарою й жував її водночас, не випускаючи стерна з рук, а вітер підхоплював дим і ніс його до кубрика, де він перемішувався з клубами диму, що виходив з люка. Весь екіпаж смажив під палубою на вугіллі придбаного в Тулчі справжнього доброджського барана, ніжного й жирного, яких не знайдеш навіть у Стамбулі. Це був уже двадцять перший за нинішній рейс, і кір Яні, який оплатив їх усі, ледве стримувався на саму згадку про них.

Зате одна думка втішала його — на носі судна, зіпершись ліктями на парапет, незрушно стояв незнайомець, випадковий подорожній, і кір Яні не міг відвести очей від його потилиці. Поряд із ним на голих дошках палуби розвалився якийсь чоловік, схожий на волоцюгу, з торбою за плечима, затиснувши поміж колін мушкета — спав, чи тільки дрімав, чи внюхувався в запах смаженої баранини.

Ці люди не були членами екіпажу, отож треба пояснити їхню появу на «Пенелопі».

Того дня, коли «Пенелопа» пришвартувалася до старого молу в Галаці і капітан вирішив затриматися тут до завтра, бо в нього були справи до співвітчизників у місті, бухарестський поїзд привіз по недавно відкритій новій лінії і висадив на ще не добудований перон одного пасажира. Це був чоловік років тридцяти чотирьох, трохи вищий середнього зросту, з чорними іскристими неспокійними очима, з каштановим волоссям, з різкими рисами обличчя.