Кір Якомакі здивовано глипнув на нього, як дивляться на божевільного, потім звів руки до неба, а кущуваті вуса настовбурчились на повному, гладенько виголеному обличчі, видаючи роздратування, яке він, людина терпляча й добре вихована, намагався приховувати.

— Ти питаєш про той баркас, який загинув п'ять років тому під час війни? Постав на ньому хрест, як це зробив і я!

Купець узяв з полиці давню реєстрову книгу, розкрив її і ляснув долонею по пожовклій від часу сторінці.

— Глянь сюди! — сказав він. — Товар вирушив із Стамбула третього квітня одна тисяча вісімсот сімдесят сьомого… Маслини, олія, рис, кава, апельсини, лимони — сім вагонів… То щастя, що воно не оплачене, інакше я пішов би з торбами!

І, показавши на дві перехрещені лінії на списку неодержаного товару, кір Якомакі знову підняв до неба чубук та чотки:

— Постав хрест, братику, як це зробив і я!

Антон Лупан не сподівався іншої звістки, але він не міг так просто поставити хрест на житті людини, як це зробив кір Якомакі на семи вагонах товару, що затонули в Чорному морі або їх викинуло хтозна-де на берег.

Вийшовши з контори кіра Якомакі, Антон швидко подався Князівською вулицею в порт, слушно розміркувавши, що візник не чекатиме надто довго.

Була неділя, година друга по обіді, і багато міських жителів упереміж із слугами, з солдатами у піхотній формі, з залізничниками та з дітьми ішли туди, звідки чувся галас.

За кількасот метрів ліворуч відкрився велетенський пустир, простилаючись аж до моря. Тут високо здіймалися в небо гойдалки, мов літаючі риби, поволі підіймались і м'яко опускались полиці чортового колеса під настрашені або втішні вигуки публіки. У натовпі метушилися продавці лимонаду, медяників, фісташок, халви й рахат-лукуму.

Антон зупинився, глянув на це юрмище і всміхнувся. Пробігши поглядом по натовпу, він помітив ятку і за мить уже проштовхувався туди, знову забувши про візника в порту.

На ятці, складеній у зруб із обаполів, угорі біліла вивіска, на ній кремезний піхотинець, скинувши рушницю до очей, стріляв услід туркові, що тікав; феска з турка злетіла, шаровари на ньому ззаду були порвані. Вхід до ятки закривав довгий прилавок, біля нього стояли лікоть до ліктя багато стрільців, затято поливаючи кулями фігурки, вишикувані під стіною в глибині, але ті стояли непорушно, на велику радість господаря ятки та його дружини, огрядної вусатої молодиці, які жваво перезаряджали зброю, щоразу хапаючи монетки.

З протилежного боку до ятки проштовхувався якийсь цибатий обірванець з торбою через плече та з іржавим мушкетом під рукою. Біля прилавка цибатий поклав свої пожитки долі, понишпорив у кишенях, знайшов монетку, яку вусата молодиця вихопила в нього з руки, взяв заряджену рушницю, сперся ліктями на дошку й невпевнено почав вибирати цівкою фігури в глибині.