— Нічого не скажеш, добре привітали бідного самотнього вовка з Півночі! — зауважив Відон Скотт, заспокоюючи Білозуба. — За все життя його тільки раз збито з ніг, а тут за яких півхвилини він перекинувся аж двічі.
Екіпаж від'їхав, і з дому повиходили нові незнайомі боги. Деякі спинились на поважній відстані, але дві жінки підійшли й обняли Відона Скотта. Білозуб, хоч і досі вважав такий вчинок за прояв ворожості, уже призвичаювався до нього, бо й цим разом нічого поганого не сталося господареві. Незнайомі боги спробували підступити до Білозуба ближче, але він загарчав, і господар підтвердив цю засторогу словом. Білозуб ще тісніше притулився йому до ніг, і він знову погладив його по голові.
— Дік! На місце! — пролунав наказ. Гончак слухняно підбіг східцями вгору і ліг на веранді, усе ще не перестаючи гарчати і сердито дивлячись на чужинця. Одна з жінок обняла Коллі за шию і почала гладити й пестити її. Але сука ніяк не заспокоювалася і весь час скавучала, її дратувала присутність цього вовка, і вона була певна, що боги роблять велику помилку, допускаючи його сюди.
Боги піднялися сходами до дверей. Білозуб усе не відступав від господаря. Дік, сидячи на веранді, загарчав на нього, і Білозуб, наїжившись, відповів також гарчанням.
— Заберіть Коллі в дім, а ці двоє хай поб'ються, — запропонував Бідонів батько. — Після цього вони сприятелюються.
— А Білозуб, щоб довести свою приязнь, буде головним голосільником на Діковім похороні, — засміявся Бідон Скотт.
Його батько недовірливо глянув на Білозуба, тоді на Діка, а потім на сина.
— Ти хочеш сказати?.. Бідон кивнув головою:
— Авжеж. Я так і думаю. За хвилину, а найбільше — дві Білозуб загризе Діка.
Він повернувся до Білозуба:
— Ну, ходім, вовче, — сказав він. — Це тебе, мабуть, доведеться забрати в дім.
Білозуб піднявся сходами, настовбурчившись, витягнувши хвоста трубою. Він не спускав Діка з ока, побоюючись нападу збоку, і заразом готовий лице в лице зітнутися із тим страшним невідомим, що могло чигати на нього в домі. Але нічого страшного там не виявилось. У кімнаті він уважно обдивився, чи не криється де якась небезпека. А тоді з задоволеним гарчанням ліг коло ніг господаря, хоч, не перестаючи, пильно стежив за всім, що робилося навкруг, ладен щомить скочити й битись на смерть з усякими страховищами, котрі, як йому здавалося, причаїлися під покрівлею його нового житла.
Розділ III БОГОВІ ВОЛОДІННЯ
БОГОВІ ВОЛОДІННЯ
Білозуб не тільки що від природи мав здатність принатурюватись до оточення, а ще й багато мандрував, і тому добре розумів, що це конче потрібно. Минуло небагато часу, і тут, у Сіерра-Вісті, — так звався богів маєток, — він став почувати себе, як удома. Поважніших сутичок із собаками більше не було. Тутешні собаки краще за нього знали звичаї південних богів, і, що його взято до хати, то цим він, на їхню думку, вже одержав усі права громадянства. Звісно, він був вовк, та раз уже боги дозволили, щоб він тут жив, то їм, собакам цих богів, доводилось тільки примиритися з цим.