Потому вже ніколи Білозуб не чинив набігів на курник. Кури були під охороною закону, і він зрозумів це. Невдовзі господар повів його з собою в загорожу для курей. Тільки глянувши на живу харч, що залітала йому над головою й забігала попід ногами, Білозуб ворухнувся, щоб стрибнути, але голос господаря спинив його. В загорожі вони пробули з півгодини. Кілька разів хижацький інстинкт узяв би був гору в Білозубові, якби не стримував його щоразу господарів голос. Таким оце чином, не встигши й вийти з загорожі, опанував Білозуб ще один закон і перестав звертати на курей увагу, наче їх і зовсім тут не було.

— Хижака не переробиш, — сумно хитаючи головою, сказав судця Скотт, коли за сніданком син йому розповів, яку науку дав він Білозубові, — Коли вже він узяв собі таку звичку, коли покуштував крові… — Суддя знову похитав головою.

Але Відон Скотт не хотів з батьком погодитись.

— А знаєте, що я зроблю? — заявив він нарешті. — Я замкну його разом з курми на півдня.

— Але що ж від курей лишиться? — заперечив батько.

— Ще й більше, — провадив молодий Скотт, — за кожне загризене курча або курку я плачу по долару золотом.

— На батька теж треба накласти якусь пеню, — втрутилась Бет.

Її підтримала сестра, і решта, — ті, хто сидів за столом, — також схвалили цю думку. Суддя кивнув головою на знак згоди.

— Гаразд! — Відон Скотт на хвильку задумався. — Якщо Білозуб складе іспита й до вечора не зачепить ані курчати, то за кожні десять хвилин, що він пробуде в загорожі, ти казатимеш йому раз розважно й помірковано, як ото у себе в суді, оголошуючи присуд: «Білозуб, ти розумніший, ніж я думав».

Усі члени родини розташувались по різних місцях, де їх не було видно, і налагодились на цікаве видовище. Та нічого такого не сталося. Коли господар замкнув Білозуба в загорожі, він розлігся собі й заснув, і раз тільки встав, щоб напитися з корита. Птиці він не помічав, для нього вона перестала існувати. О четвертій годині він з розгону вистрибнув на дах курника, звідти зіскочив на землю по другий бік огорожі й повагом подався до будинку. Він засвоїв новий закон. На веранді його зустрів суддя Скотт і при всій захопленій родині, поволі й урочисто, сказав шістнадцять разів: «Білозуб, ти розумніший, ніж я думав».

Проте сама численність законів збивала з пантелику Білозуба і часто вкидала його в неласку. Він, приміром, не одразу зрозумів, що не можна займати й тих курей, що належать чужим богам; а ще ж були коти, кролики, індики. Нічого цього не дозволялося чіпати. Правду кажучи, коли вперше знайомився Білозуб із цим законом, у нього склалося враження, що він не має права зачепити жодної живої істоти. На луці з-під самого носа йому спурхували перепілки, а він, хоч і тремтів увесь з напруження й жадоби, проте не рушав з місця, скоряючись волі богів.