Буря не вщухла й другого дня. Озеро Ліндермен було не що інше, як наповнена водою гірська ущелина. Зриваючись із гір, вітер через цю вузину дув досить нерівно: то налітав буревієм, а то зовсім стихав.

— Якщо ви дружно штовхнете, я, може, й відчалю човна, — заявив Кіт, коли вони знов налагодилися вирушати.

— Ет, що ви тямите в цьому! — роздратовано гримнув на нього Стайн.

— Поживемо — побачимо, — відказав той і змовк.

Уперше в житті Кіт заробляв собі на прожиток, але вагу дисципліни швидко затямив. Слухняно й бадьоро долучався він до численних марних спроб відчалити від берега.

— А як же ви гадаєте це зробити? — засапавшись, жалібно спитав нарешті Спраг.

— Сядьмо та добре відпочиньмо, доки вітер трохи втишиться, а потім гуртом натиснім, скільки сили.

Дивовижно проста думка, але Кіт перший висловив її. І справді, за першим таки разом їм пощастило відчалити. Прип'яли укривало до щогли, й човен помчав за вітром. Стайн і Спраг ураз повеселішали. Куций, попри узвичаєний свій песимізм, був хлопець завжди веселий, а Кітові й зовсім не випадало хнюпитись — надто вже був він цікавий до новизни. Біля стерна Спраг ледве змігся на яких чверть години, а тоді так благально глянув на Кіта, що той одразу заступив його.

— Мало руки не повикручував, — промурмотів Спраг, ніби виправдовуючись.

— Ви, либонь, ніколи не куштували ведмедини? — співчутливо спитав його Кіт.

— Що ви, в біса, хочете цим сказати?

— Анічогісінько, просто поцікавився та й годі.

За спиною свого роботодавця Кіт помітив схвальну усмішку Куцого — той розгадав жарт.

Стернуючи вздовж Ліндермену, Кіт виявив стільки вправності, що двоє грошових тузів, самі до праці не призвичаєні, піднесли його до рангу стерника. Не менш утішився з цього й Куций — полишивши човнярські справи на товариша, він залюбки взявся куховарити.

Між озерами Ліндерменом та Бенетом пролягав волок. Легко навантаженого човна треба було провести через вузький і бурхливий потік, що сполучав озера, і тут Кіт ще й побільшив набагато свій судноплавський досвід. Але коли дійшлося до вантажу, Стайн і Спраг де й поділися, і служникам самим довелося два дні перериватися, перетягуючи на собі всі клунки. І так чимало днів у поті чола справляли вони всю роботу, бо їхні господарі йшли собі порожняком та ще й вимагали особистих послуг.

Сувора полярна зима все ближчала, а вони посувались повільно, легковажачи дорогим часом. На Вітряному Рукаві Стайнові заманулося перебрати від Кіта стерно, і за юдину човна віднесло до навітряного берега, де ходили великі хвилі, й два дні вони згаяли на лагодження човна. А коли третього ранку прокинулися, побачили чітко виведене вугіллям на кормі й на прові слово: «Чечако».