— Якщо будете слухатися, я спробую відчалити, — заявив за хвильку Спраг.

Він таки й справді взявся перелазити через облавок, але зараз же його залляло по самий пояс.

— Треба розкласти вогонь, — заволав він, коли човен знову сів на мілизну. — Я замерзаю.

— Змокнути — це нічого, — оскірився Стайн. — Інші люди ще й більше за вас мокли. Краще-но я його відчалю.

Цього разу його геть усього захлюпнуло, і тепер він, не попадаючи зуб на зуб, став вимагати вогню.

— Та вас же тільки покропило, — кепкував Спраг, сам дрібно цокотячи зубами. — Ми рушаємо.

— Куций, витягніть мого клунка з одежею та розкладіть багаття! — скомандував Стайн.

— Човна не розвантажуйте! — вигукнув Спраг.

Куций глянув на одного, тоді на другого, сплюнув, але з місця не зрушив.

— Він служить мені й мусить слухатися моїх наказів! — а? ч скрикнув Стайн. — Куций, тягніть мішка на берег!

Куций послухав, а Спраг усе так само трусився з холоду. Кіт, не маючи ніякого наказу, тим часом тішився перепочинком.

— Де незгода, там часто шкода, — промимрив він собі під ніс.

— Що ви сказали? — гаркнув до нього Спраг.

— Та це я розмовляю сам з собою, у мене така звичка, — відповів той.

Господар сподобив його грізним поглядом, і, набундючившись, просидів у човні ще кілька хвилин. А тоді здався.

— Витягніть, Смоку, й мого клунка, — наказав він. — Та допоможіть розкласти багаття. Вирушимо завтра.

II

II