— Добридень, — привітав його незнайомець, і Смок з першого ж погляду перейнявся приязню до нього. — А ви вчасно з'явилися! Перекусите зі мною? Кава вже скипіла, а до кави є коржі й в'ялене м'ясо.

— Можна й перекусити, — сказав Смок, сідаючи, — останнім часом мені сутужно велося з їжею, хоч у мене й припасено харчів у хатині над озером.

— На тім березі? А я саме туди й прямую.

— Ти ба! Озеро Несподіванок стає людним місцем, — поскаржився Смок, наливаючи собі в кухлик кави.

— Несподіванок? Ви мабуть, жартуєте?

Смок засміявся.

— Воно для кожного — сюрприз. Бачите оті високі скелі на північному заході? Звідти я вперше й угледів його. Раптом дивлюся, а під ногами в мене — озеро. Я на той час уже й зневірився був, що знайду його.

— Оце ж і зі мною так само, — кивнув головою співрозмовник. — Я вже повертався назад, ще вчора ввечері сподівався вийти на берег Стюарту, а вийшов до цього озера. Але якщо це — озеро Несподіванок, то де Стюарт? І де я блукав увесь цей час? І як ви опинилися тут? І взагалі як вас звати?

— Беллю. Кіт Беллю.

— О, та я про вас чув! — Очі й усе обличчя незнайомцеві освітив усміх, і він простягнув Смокові руку. — Я про вас чи не геть усе знаю!

— Видно, читали у газетах судову хроніку, — відбувся жартом Смок.

Чоловік засміявся й похитав головою.

— Ні. Просто я знаю, що де робиться на Клондайку. Я б доконче упізнав вас, якби ви були поголені. Я ж сидів у «Оленячому Розі», коли ви грали там у рулетку, і бачив, як ви наставили носа всім банківникам. Мене звуть Кар-сон — Енді Карсон, і їй-богу, я дуже радий, що познайомився з вами.

Карсон був коротенький на зріст, жилавий, міцний чоловічок із жвавими чорними очима; від нього так і віяло приязністю.

— То, кажете, це озеро Несподіванок? — усе ще не її му чи віри, перепитав він.

— Атож.

— І дно його вибруковане золотом?

— А певно. Можу показати вам кілька камінців з тієї бруківки. — Сягнувши рукою в кишеню, Смок видобув з півдесятка самородків. — Бачите? Пірнайте на дно — можете й очі зав'язати — і набирайте собі в обидві кишені. Тільки потім треба пробігти з півмилі, щоб зігрітися.

— Ех, щоб мене мухи з'їли, ви таки випередили мене! — незлобиво вилаявся Карсон. Але видно було, що він прикро розчарований. — А я ж сподівався сам усе загарбати. Ну, та я хоч навчився по горах тут лазити, і то користь.

— Користь! — вигукнув Смок. — Коли нам пощастить дістатися до дна, Рокфеллер проти нас жебраком буде!