— А я тобі кажу — прочуття, — наполягав Куций. — От побачиш, сьогодні щось обов'язково скоїться. І тоді стане ясно, до чого тут вуджена риба.

— Якщо ти не поясниш, то ясно не стане, — сказав Смок.

— Ні, ти й так зрозумієш. Воно само взнаки дається. І знаєш, що я тобі скажу? Твоє прочуття й мені передалося. Ставлю одинадцять унцій золота проти трьох ламаних зубочисток, що все це не дарма. А взагалі в мене такий звичай, що на прочуття треба зважати.

— Гаразд, став зубочистки, а я поставлю золото, — відказав Смок.

— Ні. Це буде чисте здирство. Я ж виграю. Коли вже в мене з'являється прочуття, я його всім нутром чую. Ще перед вечором щось скоїться, і ця риба покаже, що до чого.

— Дурниці! — зневажливо сказав Смок, якому ця розмова вже набридла.

— Атож, будуть тобі дурниці, — не вгавав Куций, — Ставлю ще одинадцять унцій проти трьох зубочисток, що від цих дурниць аж у носі закрутить!

— Згода, — сказав Смок.

— І я виграю! — переможно заявив Куций, — Готуй зубочистки з курячих пер.

II

II

За годину вони подолали перевал, спустилися повз Лисі Вали у колінкувату ущелину й вийшли на відкритий схил до Поркюпайну. Нараз Куций, що торував стежку, рвучко зупинився, і Смок криком зупинив запряг. Знизу, насилу переставляючи ноги, наближалася людська валка, що розтяглася на чверть милі.

— Сунуть, мов на похороні, — зауважив Куций.

— І жодного собаки, — докинув Смок.

— Еге ж. Оно двоє чоловік тягнуть санки.

— А онде один упав, бачиш? Тут щось непевне, Куций. Та й їх душ зо двісті.

— Заточуються, мов п'яні. Он ще один упав.

— Ціле плем'я. І з дітьми.