— Звісно, що помиляється. Але це я тільки вам кажу, і цур нікому ні слова! Він гадає, що я з ним порвала. Розумієте, я наговорила йому всяких речей, між іншим, він їх таки заслужив.

— Ну, а я нащо вам потрібен? Як заслона? Як громовідвід?

— Зовсім ні. Ви заробите силу грошей, ми посміємося з Паливоди, розвеселимо Доусон, а головне — Паливода, нарешті, трошки вгомониться. Йому вже час. Він… ну, як би це вам сказати, забагато собі дозволяє. Ні те, що він такий здоровань, ні те, що він загубив лік своїм займанкам…

— Ні те, що він заручений з найчарівнішою жінкою на всій Алясці, — докинув Смок.

— Так, дякую, і ні те, що ви сказали, не дає йому права ходити на голові. Вчора ввечері він знову розходився. Засипав золотим піском усю підлогу в шинку «М. І М.». На тисячу доларів витрусив. Просто розв'язав свій гаман і почав сипати під ноги танцівникам. Ви вже, звичайно, чули про це.

— Атож. Іще вранці. Шкода, що я не підмітальник у тому закладі. Та все ж я вас ще не зрозумів. До чого тут усе-таки я?

— Слухайте далі. Отож учора мені увірвався терпець. Я посварилася з ним, і він тепер ходить такий, наче я йому серце розбила. Ну, ось ми й дійшли суті. Я люблю некруто зварені яйця.

— Здоровенькі були! — у відчаї скрикнув Смок, — А вони тут до чого?

— Заждіть-но.

— Ні, але до чого тут некруто зварені яйця?

— Та до того, що треба мене вислухати.

— Ну добре, слухаю!

— І на бога, не перебивайте. Отож я люблю некруто зварені яйця. А в Доусоні з яйцями сутужно.

— Так. Я знаю. Поласувати ними можна хіба що тільки в ресторані Славовича. Одне яйце з шинкою — три долари. Два яйця з шинкою — п'ять доларів. Тобто за одне яйце два долари. Таку розкіш можуть дозволити собі лише багатирі та ще Люсіль Ерол з Паливодою.

— Так, він теж любить яйця, — кивнула вона. — Але річ не в тім. Важливо те, що я їх люблю. Я снідаю в Славовича щоранку об одинадцятій. І щоразу з'їдаю два яйця. — Вона значливо помовчала. — А тепер уявіть собі, що хтось усі ті яйця скупив.

Вона чекала на відповідь, а він захоплено дивився на неї й думав: оце ж і поталанило Паливоді!

— Ви не слухаєте мене, — зауважила вона.

— Кажіть далі, — відповів він. — Я здаюся. Це загадка мені не по зубах.

— Ну й нетямущий! Ви ж знаєте Паливоду. Він побачить, як я засмутилася, дізнавшись, що яєць немає — я вже його добре знаю, і смуток вдавати мені не первина — отож, він побачить, як я засмутилася, і що, по-вашому, він зробить?

— Не знаю. Скажіть.