— Ну, гаразд, зроблю як кажеш, Смоку. Найбільший клопіт із Славовичем. Але нічого, я з ним гладенько залагоджу. А почну з дрібних власників.

— Гаразд. Отож паняй. А що до чого, я ввечері тобі розповім.

Та Куций ще помахав пляшкою.

— Спершу я, одначе, підлікую Селлі. Яйця поки що нікуди не втечуть. Якщо їх досі ще не з'їли, то й не з'їдять, поки я подбаю про сердешну хвору псину. Вона ж бо стільки разів рятувала нам життя!

Ввесь товар з ринку ніколи не скуповували так швидко. За три дні Смок з Куцим прибрали до рук усі яйця в Доусоні — за винятком, хіба, кількох дванадцяток. Смок на ціну не зважав. Він, не червоніючи, признався, що у діда з Клондайк-Сіті сімдесят два яйця придбав по п'ять доларів за штуку. Та найбільше скупив Куций, причому завзято торгуючись. Жінці, що шила мокасини, Куций дав тільки по два долари за яйце, але особливо пишався він угодою із Славовичем — сімсот п'ятнадцять яєць по» два з половиною долари штука! Щоправда, він аж зубами скреготів, коли згадував про ресторанчик навпроти, де злупили з нього по два сімдесят п'ять за сто тридцять чотири яйця.

Але кілька дванадцяток таки ще залишилися в двох осіб. Одна з них була індіянка, що жила в хатині на горбі, за шпиталем. Переговори з нею вів Куций.

— Ну, сьогодні я її візьму під зябра, — заявив Куций наступного ранку. — Ти помий посуд, а я враз обернуся, хіба лусну зі злості. Все ж таки з чоловіком куди легше домовлятися. Ці бісові баби всю душу з покупця висотають. З ними хіба тоді можна залагодити, коли сам їм щось продаси. Вона ж таку ціну загне, наче ті яйця із щирого золота!

Повернувшись надвечір додому, Смок побачив, що Куций сидить навпочіпки й натирає якоюсь маззю хвіст Селлі. Вигляд його був підозріло байдужий. Збігло кілька хвилин, і Куций, нарешті, порушив мовчанку.

— Ну, як тобі, поталанило? — недбало запитав він. — і— Та нічого, — відповів Смок. — А ти уламав-таки свою індіянку?

Куций переможно кивнув на стіл, де стояло цеберко з яйцями, і одразу ж повернувся до своєї роботи. А за хвильку признався:

— Щоправда, аж по сім доларів за штуку.

— А я вже й по десять давав, — сказав Смок, — але цей живолуп раптом заявив, що продав усі яйця. А це вже погано, Куций. У нас з'явився конкурент. Через оті двадцять вісім яєць ми можемо запросто погоріти. Розумієш, тут же вся штука, щоб скупити геть усі яйця до єдиного…

Він не докінчив і вперся очима в свого товариша. Вираз обличчя Куцого нараз змінився — чимось діткнутий, він силкувався, одначе, не дати цього взнаки. Куций закрив слоїк з маззю, повільно й старанно витер руки об шкуру Селлі, підвівся, підійшов до термометра в кутку, глянув на нього і повернувся назад. І, нарешті, спитав тихим, рівним і аж надто чемним голосом: