— Будь ласка, скажи-но мені знову — скільки яєць ти торгував у того живолупа?

— Двадцять вісім.

— Гм, — буркнув Куций і недбало крутнув головою. Потім, кинувши злий погляд на грубку, раптом заявив — Смоку, нам треба подумати про нову грубку. Бо в цій уже топку пропалило, і коржі весь час горять.

— Дай спокій грубці! — вибухнув Смок. — Ти не крути, а кажи прямо.

— Прямо? Сказати прямо? Тоді будь ласка, зверни свої прегарні очі на це ось цеберко на столі. Бачиш його?

Смок кивнув.

— А тепер я скажу тобі одну річ, одну-єдину: в цьому цеберку рівнісінько, точнісінько, не більш і не менш як двадцять вісім яєць, і кожне з них, хай йому біс, коштує рівнісінько сім круглих, дзвінких монет. Коли в тебе є ще якісь запитання, я готовий уділити відповіді.

— То кажи далі, — зажадав Смок.

— Гаразд. Отой недотепа, з яким ти торгувався, — високий, кремезний індіянин, еге ж?

Смок кивнув, і потім уже кивав у відповідь на кожне запитання Куцого.

— Йому щоку ведмідь лапою обідрав, еге ж? Він торгує собаками, еге ж? Його звуть Джім Півщоки? Я все правильно кажу?.. Тож тепер уторопав?

— Тобто ти хочеш сказати, що оті конкуренти…

— Це ми з тобою! Ясно, як божий день. Ота скво — його жінка, вони живуть на горбі за шпиталем. Я б уторгував ці яйця по два долари за штуку, якби ти не перебив мені.

— Та й я б так само, якби ти не перебив мені, хай тобі грець! — засміявся Смок. — Ну, та байдуже. Зате ми все скупили. Це найголовніше.

Цілу наступну годину Куций недогризком олівця виводив якісь карлючки на берегах газети трирічної давності, і що довші й нерозбірливіші ставали стовпчики цифр, то він сам усе більш веселішав.

— Все! — сказав він нарешті. — Здорово, га? Як на мене, чудово. Послухай, що в мене вийшло. Ми маємо рівно дев'ятсот сімдесят три яйця. Вони обійшлися нам рівна в дві тисячі сімсот шістдесят доларів за нинішнім курсом, тобто коли унція золота йде за шістнадцять доларів. А тепер слухай далі. Якщо ми злупимо з Паливоди по десятці за штуку, то матимемо з цього рівно шість тисяч дев'ятсот сімдесят доларів чистого зиску. Оце я розумію — бухгалтерія! І половина тих грошей — моя! Так і запиши. Смоку, — я тобі такий вдячний, що аж слів мені бракує. Оце бухгалтерія! Виходить, на курей ставити вигідніше, ніж на коней!

Об одинадцятій того ж таки вечора, коли Смок уже міцно спав, Куций розбудив його, доторкнувшись йому да щоки крижаними пальцями; від хутряної парки Куцого віяло морозом.

— Що сталося? — пробурчав Смок. — Хвіст у Селлі зовсім обліз, чи що?

— Ні, просто в мене добра новина. Я балакав із Славовичем. Тобто, Славович балакав зі мною, бо він почав перший. «Послухай, Куций, — каже він. — Я хочу поговорити з тобою про оті яйця. Я нікому ані слова. Ніхто не знає, що я продав їх тобі. Але як ти надумав спекульнути, я можу дати тобі добру раду». І таки врадив, їй-бо. Угадуй — не вгадаєш!