— Ну, на добраніч, хлопці, — сказав він і пішов схилом униз, а шістдесят розсерджених золотошукачів уперто рушили слідом за ним.

Смок завернув на північ, проминув тартак та шпиталь і попрямував стежкою по річковій кризі, попід крутою Лосячою горою. Обійшовши індіянське селище, він дістався до гирла Лосячого ручаю, а там завернув назад і зіткнувся лицем у лице зі своїми переслідувачами.

— Ох, і в'їлися ж ви мені! — сказав він, удаючи, що аж кипить зі злості.

— А до тебе, здається, ніхто й не чіпляється, — чемно пробурмотів Солтмен.

— Атож, анітрохи, — огризнувся Смок, ще вдаліше прикидаючись розлюченим і, пройшовши крізь натовп, подався назад до Доусона. Двічі він пробував перейти по незайманому снігу між зашеретами на той берег, але переслідувачі не відставали, і щоразу він здавався й завертав до доусонського берега. Прошкандибавши Головною вулицею, він перетнув кригою річку Клондайк, дійшов до Клондайк-Сіті й знов повернувся в Доусон. О восьмій ранку, коли почало сіріти, він привів усю стомлену юрму до ресторану Славовича, де в час сніданку столики мало не боєм брали.

— На добраніч, хлопці, — сказав він, сплативши рахунок.

Та це ще був не кінець — йому знову довелося бажати їм доброї ночі біля підніжжя пагорба. Було вже зовсім світло, і далі вони вже не переслідували його, а тільки дивились, як він іде до своєї хатини.

IV

IV

Два дні Смок вештався по місту, і весь час шукачі золота не спускали його з ока. Куций зник разом з санками й собаками. Подорожні з Юкону, Бонанзи, Ельдорадо чи Клондайку ніде його не зустрічали. Залишався тільки Смок, який, звісно, рано чи пізно спробує зустрітись із своїм партнером; тим-то за Смоком стежили день і ніч. Другого дня ввечері він не виходив з хатини, погасив лампу о дев'ятій, а будильник завів на другу ночі. Чатовий почув знадвору дзвін будильника, і за півгодини, коли Смок вийшов на поріг, його чекало вже не шістдесят чоловік, а добрих три сотні. Яскраве північне сяйво освітлювало їх, і в супроводі цього численного почту Смок спустився в місто й увійшов до «Оленячого Рогу». Вмить шинок переповнився вщерть, збуджені й дратливі відвідувачі перепускали чарку за чаркою й цілі чотири нескінченні години дивились, як Смок грає в крибедж із своїм давнім приятелем Бреком. На початку сьомої ранку, злий і похмурий обличчям, ні на кого не дивлячись і нікого не впізнаючи, Смок вийшов з «Оленячого Рогу» й пішов Головною вулицею, а за ним безладними лавами простувало триста чоловік, хором вигукуючи:

— Лівою, правою! Сіно, солома! Раз! Два! Три!