— Ось голова, схожа на твою, — сказав він, — але вона погано закурена.

Бесет зацікавився: може, й справді голова білої людини? Він здавна вважав, що ці лісовики, які живуть посередині великого острова, ніколи не спілкувалися з білими людьми. Їм була невідома та примітивна англійська мова, якою послуговуються тубільці південно-західної частини Тихого океану. Не знали вони також тютюну й пороху. Кілька коштовних для них ножів, виготовлених із залізного обруча, і кілька ще коштовніших топірців, зроблених з дешевих сокир, на Бесетову думку, дісталися їм як воєнна здобич від племен, що жили за рівниною, а ті в свою чергу добули їх у прибережних дикунів, які часом стикалися з білими.

— Люди, що живуть там, далеко, не вміють закурювати голови, — сказав Нгур, витягаючи з задимленої мати й передаючи Бесетові голову безперечно білої людини.

Не було сумніву, що голова дуже давня, а русяве волосся свідчило, що належала вона білій людині. Бесет присягнувся б, що то був англієць і що жив він дуже давно, бо в його висохлих вухах збереглися грубі золоті сережки.

— А от твоя голова… — чаклун знову вернувся до своєї улюбленої теми.

— Знаєш що, — перебив Бесет, бо йому сяйнула нова думка, — коли я помру, ти можеш узяти собі мою голову, якщо даси мені глянути на Червоного Бога.

— Я й так матиму твою голову, коли ти помреш, — відхилив Нгурн його пропозицію. І додав з жорстокою відвертістю дикуна: — Ти довго не проживеш. Ти вже все одно, що мертвий. Слабшаєш з кожним днем. За кілька місяців я вже обертатиму в диму твою голову. Мені буде приємно довгими надвечір'ями обертати в диму голову того, кого я знав так добре, як оце тебе. І я розмовлятиму з тобою, розповім тобі багато таємниць, які ти хочеш знати. Тоді вже не страшно, бо ти будеш мертвий.

— Нгурне, — з раптовим гнівом погрозив йому Бесет, — ти знаєш моє Залізне Громеня (так називали дикуни його могутню страхітливу рушницю). Я можу будь-коли вбити тебе, і тобі не дістанеться моя голова.

— Ну то й що? Тоді її дістане Гнгнгн або хтось інший з моїх людей, — спокійно сказав Нгурн. — Однаково її закурюватимуть тут, у священній хатині. І що швидше ти вб'єш мене, то швидше твоя голова попаде в дим.

І Бесет зрозумів, що в цій суперечці чаклун переміг його.

Що ж воно таке, той Червоний Бог? Це питання Бесет ставив собі хтозна вкотре наступного тижня, коли йому здалося, що до нього повертається здоров'я. Звідки береться той дивовижний голос? Що воно за Співуче Сонце, Народжений Від Зірки, таємничий бог, такий жорстокий, як ці чорні дикуни, мавпуваті тварюки, що поклоняються йому? Бог, чий солодкий, мов срібний дзвоник, громовий і владний голос Бесет не раз уже чув з того далекого місця, яке для нього було табу?