Звабити Нгурна своєю головою Бесетові не пощастило. А нікчема Гнгнгн, хоч і ватаг племені, був такий дурний і так у всьому слухався Нгурна, що на нього не доводилось розраховувати. Лишалася Балата: вона обожнювала Бесета від тієї хвилини, як знайшла його, як Бесетові блакитні очі побачили її несвітську бридоту. Вона була жінка, а Бесет давно знав, що шлях до зради власному племені лежить через жіноче серце.

Та Бесет був гидливий. Він ніяк не міг позбутися жаху, який від самого початку викликала в ньому Балатина бридота. Навіть в Англії, в найкращі його роки, жіночі чари не дуже вабили Бесета. Але тепер, як людина, здатна пожертвувати собою задля науки, він, неволячи свої витончені почуття, почав залицятися до страхітливої дикунки.

Він здригнувся, сховав гримасу і насилу стримав нудоту, коли обняв її рукою за вкриті шаром бруду плечі й відчув, як її скошлані коси, що тхнули пригірклим лоєм, торкнулися його шиї й підборіддя. Але він мало не закричав, як Балата зразу ж піддалася його пестощам, потяглася до нього, мурмочучи й попискуючи, мов порося з утіхи. Це вже годі було стерпіти. І найперше, що Бесет зробив, це повів Балату до річки й добре вимив її.

Відтоді Бесет, як відданий залицяльник, стільки бував з Балатою, на стільки в нього ставало сили переборювати свою відразу. Однак одруження за всіма звичаями племені, чого так палко домагалася Балата, він уникнув. Допомогло йому те, що ці дикуни суворо дотримувалися табу.

Наприклад, Нгурнові заборонено було торкатися кісток, м'яса й шкіри крокодила. Так йому присуджено, коли він народився. Гнгнпт не міг торкнутися жінки. Якби таке сталося випадково, пляму можна було б змити тільки смертю тієї жінки, якої він торкнувся. Раз, уже за Бесета, дев'ятирічна дівчинка, граючись, спіткнулася і впала на священного ватага. І відтоді десь зникла. Балата тайкома сказала йому, що та дівчинка три дні й три ночі вмирала перед Червоним Богом. Для Балати табу були плоди хлібного дерева. Бесет був радий цьому: що б він робив, якби її табу була вода!

Для себе Бесет вигадав особливе табу: мовляв, віп може одружитися лише тоді, як Південний Хрест стоїть у зеніті. Розуміючись на астрономії, Бесет знав, що цим табу виграє майже дев'ять місяців, і був певний, що за цей час або помре, або втече на узбережжя, вивідавши таємницю Червоного Бога й джерело дивовижного голосу. Спершу він уявляв собі Червоного Бога у вигляді велетенської статуї, схожої на Мемнона[24], що звучить при певній температурі під дією сонячного проміння. Та одного разу після воєнного походу дикуни привели гурт полонених і принесли їх у жертву вночі і в дощ, коли сонце не світило, а голос Червоного Бога був ще гучніший. І Бесет відкинув цю гіпотезу.