— Покинь-но дрючка, — пораяв Перро.

Франсуа послухався, і Бек, переможно всміхаючись, підбіг і став попереду запрягу. На ньому пристебнули посторонки, санки зрушили з місця, люди побігли поруч, і всі разом вилетіли на річку.

Хоч як високо цінував Бека Франсуа, кажучи, що в ньому два сатани, проте не минуло й одного дня, як він побачив, що не знав ще справжньої йому ціни. Бек одразу взявся до своїх обов'язків передовика. Там, де малося бути кмітливим, швидко здогадатись і швидко діяти, він, виявилось, вище стояв навіть за Шпіца, рівні якому Франсуа досі ще не бачив. А особливо Бек мав хист давати лад і примушувати товаришів слухатись. Дейв і Солекс байдуже поставились до зміни передовика, це їм і за вухом не свербіло. Їхнє діло було працювати й з усієї сили тягти посторонки. Поки їм не заважали, ніщо інше їх не цікавило. Навіть добродушний Біллі міг би їх вести, аби тільки вмів давати лад. Проте решта собак відбилися від рук за останніх днів Шпіца і дуже здивувались, коли Бек став добре їх чухрати.

Пайк, що біг зараз за Беком, не мав звичаю налягати на свій хомут більше, ніж цього конче треба було, тож за свої лінощі діставав раз по раз прочуханки і вже наприкінці першого ж дня тягнув посторонки так старанно, як ніколи в житті. А коли ввечері отаборились, добре перепало й понурому Джо, що його ніколи не важився займати навіть Шпіц. Бек насів на нього всією своєю вагою й чухрав, аж доки Джо не заскиглив, щоб його помилували.

Одразу весь запряг став зовсім невпізнанний. Ожила колишня одностайність, і собаки, як і раніше, водне тягли посторонки. Біля Ковзьких порогів взяли ще двох собак, місцевих кудлачів — Тіка й Куну. І Бек так хутко їх вишколив, що Франсуа тільки рота роззявив від подиву.

— Зроду не бачив такого собаки, як цей Бек! — крикнув він до Перро. — Таки зроду! Тисячу доларів вартий він, їй-бо. Еге ж? Що ти скажеш, Перро?

Перро притакнув головою. Вони вже покрили рекорд швидкості і щодень мчали все швидше. Шлях був утертий, станівкий, снігу більше не падало й не дуже було холодно. Температура як стала на п'ятдесят градусів під нулем, так і трималася. Перро і Франсуа або їхали санками, або бігли поруч по черзі. Собаки неслися вперед, і спинявся запряг тільки зрідка.

Річка Тридцята Миля тепер взялася вже грубшою кригою, і вони за один день проїхали стільки миль, скільки, сюди їдучи, за десять днів. За один перегін вони промчали шістдесят миль від озера Ле-Барж до порогів Білого Коня. Через озера Марш, Тегіш та Бенет сімдесят миль собаки летіли так швидко, що той, кому випадало бігти за санками, мусив аж прив'язуватись іззаду до мотузки. Нарешті в останній вечір другого тижня вони перетяли Сніговий перевал і спустилися до морського берега, туди, де внизу мерехтіли вогні Скагвея і стояли на причалі судна.