^{«Поклик предків», IV. Худ. Ч. Бул.}

Одначе, як там не є, а він дотягнув до вечора. Отаборившися, його поклали біля вогню. Під ранок він зовсім занепав на силі. Коли стали запрягати собак, він страшним напруженням звівся на ноги, захитався й упав, проте став повзти до них. Витягши передні лапи, він підстрибом підтягав тіло і таким чином пересувався на декілька дюймів уперед. Але незабаром і на це не стало сил. Востаннє його бачили товариші, як він лежав на снігу, відсапуючись, і тужливо дивився за санками. Його жалібне виття неслося за ними, аж доки вони заховалися за смугою лісу над берегом річки.

Тут спинились. Шотландець відійшов від санок і поволі рушив назад, туди, де був табір. Розмови стихли, і голосно пролунав револьверний постріл. Хутко йдучи, шотландець незабаром повернувся. Ляснули батоги, весело задзвеніли дзвіночки, і санки рушили далі. Але Бек знав, як знали й інші собаки, що трапилося позаду, там, за смугою Лісу над берегом.

V. ВАЖКИЙ ШЛЯХ

V. ВАЖКИЙ ШЛЯХ

Через тридцять днів після того, як Бек та його товариші вивезли пошту з Доусона, дістались вони до Скагвея. Собаки підбилися й були геть знесилені. Бек замість колишніх ста сорока фунтів важив сто п'ятнадцять. Інші, хоч і легші за нього, втратили ще більше ваги. Пайк, що частенько вдавав, ніби йому болить нога, тепер і справді кульгав. Також і Солекс накульгував, а Дабові було вивихнуто плече.

Найбільше всі надвередили ноги. Легкої та пружної ходи й знаку не лишилось. Вони ступали важко, здригаючись усім тілом, і від цього ще більше стомлювались. Собаки не похворіли, вони тільки до смерті потомились. Це не була втома від короткого надмірного напруження, що після нього можна поновити сили за яких кілька годин. Ні, ця смертельна втома була наслідком повільного, довгого виснажування, безперервного напруження цілими місяцями. У собак виробилися всі сили, геть усі до решти. Кожен м'яз, кожна клітинка — усе було до смерті знесилене. Та й не диво: менше, як за п'ять місяців, вони пробігли дві тисячі п'ятсот миль, а з них останніх тисячу вісімсот покрили, мавши тільки п'ять день спочинку. До Скагвея вони дісталися, вже насилу ноги переставляючи. Вони ледве тягли посторонки, а на схилах дбали тільки за те, щоб не трапити під санки.

— Ну, вперед! Ще трошки, бідолахи ви кривоногі! — намагався підбадьорити їх погонич, коли вони, хитаючись, спускалися головною вулицею Скагвея. — От уже й край!.. Тепер перепочинемо!.. Та й довго ж будемо спочивати!

Погоничі могли сподіватися на тривалу зупинку: вони самі покрили тисячу двісті миль, маючи лише два дні перепочинку, і цілком заробили скілька днів спокою. Але в Клондайк ринула така сила людей з усіх кінців світу, і таку силу жінок, коханок та родичів покинули вони вдома, що пошти набралася ціла гора. А ще ж були й урядові папери. Тим-то свіжі собаки з Гудзонової затоки заступили потомлених і нездатних більше до праці, а цих, хоч як вони мало коштували, вирішено продати.