Другого ранку, доволі вже пізно, Бек на чолі довгого запрягу біг вулицею. Ні жвавості, ні моторності не мали він та його товариші. Вони були неймовірно потомлені. Чотири рази Бек пробіг відстань між Солоною Водою та Доусоном, і знаття, що йому, змученому й виснаженому, треба знову йти тим самим важким шляхом, гнітило його. Не до душі йому була робота, як і іншим собакам теж. Нові були полохливі й боялись тіні своєї, старі, місцеві, не мали довіри до своїх господарів.

Бек невиразно відчував, що не можна покластися на цих двох чоловіків та на цю жінку. Вони не знали нічого, що треба робити, і чимдалі ставало видніше, що ніколи того й не знатимуть. Усе їм падало з рук, не було ні ладу, ні якої дисципліни. Щоб хоч абияк отаборитись, гаялася добра половина ночі, а щоб згорнути табір та як-небудь навантажити санки — половина ранку; цілий же день мусили раз по раз приставати й перев'язувати поклажу. Бували дні, коли вони проходили не більше, як по десять миль, а випадали й такі, що зовсім не рушали з місця. Жодного разу їм не пощастило пройти й половини тої відстані, що її звичайно беруть на увагу, обчислюючи запас харчів для собак.

Як наслідок цього їм неминуче мало забракнути невдовзі харчів. А вони, даючи собакам зайве, ще й наблизили день, коли не стало потрібного для них. Нові собаки, що їм шлунки ще не призвичаїлись до повсякчасного недоситу, були страшенно ненажерливі. Знов же, оскільки змордовані кудлачі погано тягли санки, Гел вирішив, що звичайної порції замало, і подвоїв її. На додачу до того, Мерседес, коли, незважаючи на сльози в гарненьких очах і на дрижання в голосі, їй не щастило впросити його ще погодувати собак, нишком тягала з клунків рибу й підкидала собакам. Але Бекові та його товаришам не цього треба було, а тільки спочинку. Хоч як вони мало проходили за день, важка поклажа немилосердно висмоктувала з них всі сили.

Потім стало бракувати харчів. Одного дня Гел опинився перед тим фактом, що харчів уже витрачено половину, а пройшли тільки чверть дороги, і, що найгірше, ні за які гроші харчів не можна було добути. Він зменшив пайку собакам навіть проти звичайного і вирішив збільшити щоденні перегони. Сестра та швагер силкувались йому допомогти, як могли, але їм заважали і тяжкий вантаж, і власна недоладність. Дати собакам менше харчів — неважко, але неможливо примусити їх пройти більшу відстань, коли люди самі через свою непристосованість ніколи не могли вийти раніш уранці й таким способом довше пробути в дорозі. Не тільки вони собак не здатні були примусити працювати, але й самі не здатні були працювати.