— Якось-то був я тутка раніше, і найшов там-о — що б ти подумав? — цілу купу свинячих ребер, — сказав мені Рудько. Під «там-о» він розумів місце, де вивалювали та дезинфікували покидьки. — Реберця були куди твоє діло, а м'ясива на них ого-го скільки; я за ті ребра та ходу через ворота на вулицю, дивлюсь, кому б віддати, а на вулиці, як на те, ні лялечки. Я гасаю туди-сюди, чисто, як ошалілий, а наглядач за мною, думає, що я драла хочу дати. Та все-таки я встиг якійсь старій тицьнути все те у фартух, ще заким він мене злапав.

О Благодійносте, о Філантропіє! Благоволіть спуститися в шпичак і повчитись у Рудька. На дні Прірви він дав зразок щирого альтруїзму, що не поступиться найвищим його проявам поза Прірвою. Рудько вчинив чудово, і навіть коли стара жінка підхопила яку заразу від того «ого-го скільки м'ясива» на свинячих ребрах, то все одно це було чудово, хоч, може, не так дуже. Та найзнаменніше в усьому цьому інциденті те, що бідолаха Рудько зробився «чисто, як ошалілий», уздрівши, що гине дурно стільки їжі.

За правилами, злидар мусить пробути в тимчасовому відділенні дві ночі й день; але я вже надивився досить для своїх цілей, розплатився за сьорбу та парусину і налагодився накивати п'ятами.

— Слухай-но, давай зірвемось відси, — сказав я одному з своїх напарників, показуючи на відкриті ворота, де в'їхав віз по трупи.

— І залетимо на два тижні в буцигарню?

— Та ні, залетимо подалі куди-небудь!

— Е, я сюди прийшов віддихнути, — байдужно промовив він, — Ще ніч покимарити по-людському мені не завадить.

Решта була тої ж думки, і мені довелося «зірватись» самому.

— Більш тобі тут нічліг не світить, — застерегли вони мене.

— За це не бійтеся! — відказав я з незрозумілим для них запалом. Тоді війнувся через ворота, ноги на плечі — і ходу вулицею.

Я поспішив просто до себе в кімнату, переодягся і менш, як за півгодини, вже випарював у турецькій лазні мікроби та всяку іншу погань із своєї шкіри і шкодував, що не здатний витримати температуру у всі триста двадцять градусів.

Розділ X «ПРАПОРОНОСЦІ»

Розділ X

«ПРАПОРОНОСЦІ»

«Носити прапор» означає никати всю ніч вулицями, і ось я, піднявши цього уявного прапора, вирушив на розвідини. Чоловіки й жінки цілу ніч снують усіма вулицями цього великого міста, але я вибрав Вест-Енд, у районі Лестерської площі, і став походжати від набережної Темзи до Гайд-парку.

Коли в театрах скінчилися вистави, періщив дощ, і для пишно вирядженої публіки, що висипала з театральних під'їздів, забракло кебів. На вулицях екіпажів було повно, та здебільшого вже зайняті. І тут я побачив відчайні спроби обідраних чоловіків і хлопців заробити собі на нічліг, роздобувши екіпаж для заможних леді й джентльменів. Слово «відчайні» я вживаю цілком свідомо, бо ці безпритульні бідолахи ризикували вимокнути до кісток, сподіваючись заробити на постіль; і більшість із них, як я зауважив, таки вимокла, при тім нічого й не заробивши. Ну, а ходити в негоду нічними вулицями в мокрому одязі та ще й надголодь, тиждень, а то й місяць, не куштувавши м'яса, — це вже на межі людської витривалості. Ситий і добре зодягнений я одного разу подорожував був цілий день, коли спиртовий термометр показував сімдесят чотири нижче нуля — тобто сто шість градусів морозу (це на Клондайку); і хоч мені й довелося сутужно, але то була просто абищиця супроти страждань тих мучеників голоду й холоду, що цілу ніч мусять «носити прапора» у благенькій та наскрізь промоклій одежині.