— Що? — відсахнувся він. — Схотів на три місяці засісти? Знайшов дурня!

Ще пізніше я проходив повз Гайд-парк з молодим хлопцем років чотирнадцяти-п'ятнадцяти. Був він довгов'язий, очі йому позападали, і весь такий хоровитий.

— Махнімо через паркан, — запропонував я, — заберемось у кущі та й виспимось. Бобики нас там не знайдуть.

— Еге ж, — відказав він. — Там у парку є сторожі, і вони засадять нас на шість місяців.

Гай-гай, не ті тепер часи! Підлітком доводилось мені читати про бездомних хлопців, що сплять під дверима будинків. Це вже стало якоюсь традицією. Ця стандартна ситуація безумовно ще добру сотню літ траплятиметься в книжках, як літературний штамп, але в житті такого вже не побачиш. Є двері будинків, є й хлопці, та щасливого поєднання тих і тих уже не буває. Під дверима порожньо, бо хлопці ночами не сплять, а «носять прапор».

— Я сховався був під «арками», — понуро нарікав інший юнак. («Арки» означало берегові бики мостів через Темзу). — Я сховався був під арками, коли саме періщило найдужче, аж приходить бобик і витурює мене. Я знов туди вертаюсь, і він вертається теж. «Гей, ти, — каже, — що тут робиш?» Тож я мусив піти, але ще сказав йому: «Думаєш, я хочу поцупити цей падлючий міст?»

Між «прапороносцями» Грін-парк славиться тим, що відчиняє свої ворота раніше за інші парки, і в чверть на п'яту ранку я ввійшов туди разом з багатьма іншими бідолахами. Знов задощило, але, змучені нічним ходінням, люди попадали на лавки й одразу ж поснули. Багато хто простягся на зовсім мокрій траві і знеможено спав просто під рясним дощем.

А тепер я хочу покритикувати сильних світу цього. В них сила, і вони можуть наказувати все, що їм заманеться, але я набираюся духу критикувати ці їхні сміховинні накази. Вони змушують безпритульних цілі ночі тинятися по місту. Женуть їх з під'їздів і замикають від них парки. Очевидно, все це робиться з наміром позбавити їх сну. Ну, гаразд, влада має право позбавляти їх сну і взагалі, чого завгодно; але нащо ж вона тоді відчиняє ворота парків о п'ятій ранку і пускає туди безпритульних, даючи їм змогу спати? Якщо вона таки має намір позбавити їх сну, то навіщо тоді давати їм спати по п'ятій ранку? А якщо влада не має такого наміру, то чом не дати їм виспатися ще вночі?

Ще додам, що того самого дня я приходив до Грін-парку надвечір і нарахував десятки обшарпаних сіромах, які спали на траві. Була саме неділя, сонце коли-не-коли визирало з-за хмар, і тисячі добре вбраних мешканців Вест-Енду прогулювалися по парку з жінками та нащадками, дихаючи свіжим повітрям. Ті зачухрані, бридкі волоцюги, що спали навкруги, певно що не були для них приємним видовищем; та й самі волоцюги, безперечно, воліли б радше відіспати своє вночі.