Vivat Rex Eduardus![37] Сьогодні коронували короля, і повсюди панували веселощі та вишукане блазенство, а мені від того якось бентежно й сумно на душі. Зроду не бачив я такої машкаради, хіба що в американському цирку чи в балеті в «Алгамбрі»[38]; зроду не бачив нічого так безнадійно трагічного.

Щоб зазнати втіхи від коронаційної процесії, мені слід було прибути з Америки просто до готелю Сесіл[39], і з готелю Сесіл просто на місце за п'ять гіней серед умитих. Я ж допустився помилки, прийшовши з боку Іст-Енду, з-поміж невмитих. До речі, небагато хто прийшов з тої сторони. Іст-Енд в цілому лишався в Іст-Енді й пиячив. Соціалісти, демократи й республіканці виїхали за місто подихати свіжим повітрям, цілком байдужі до того, що чотириста мільйонів людей одержували нового помазаника божого. Шість тисяч п'ятсот прелатів, священиків, державних діячів, принців та військовиків споглядали коронування й помазання, а решта нас — саму врочисту процесію на вулицях.

Я бачив її з Трафальгарського майдану, «найпрегарнішого в Європі», самісінького серця імперії. Там було багато тисяч глядачів, і всіх нас стримувала і давала нам лад бездоганна, мов на показ виставлена, збройна сила. Процесія проходила між подвійним солдатським муром. Підніжжя Нельсонової колони оточили три ряди військових моряків. На сході, біля виходу на майдан, вишикувались частини королівської морської артилерії. В трикутнику між Пел-Мел та Кокспер-стріт статую Джорджа III підпирали з обох боків улани й гусари. На заході червоніли уніформи королівської піхоти, а від Юніон-клубу до устя Уайт-холу випнулася блискуча масивна дуга 1-го лейб-гвардійського полку — велетнів на велетенських бойових конях, закутих у сталеві кіраси, під сталевими шоломами і на сталевих чепраках, — потужний сталевий меч, що завжди під рукою у сильних світу. А далі юрбу розтинали довгі ряди столичної поліції з підкріпленнями в затиллі — високими, вгодованими вояками, що мали зброю, мали й добрі м'язи до тої зброї.

І як було на Трафальгарському майдані, так було й по всьому шляху процесії — сила, гнітюча сила, міріади вояків, здорових чоловіків, цвіт народу, що за єдину функцію в житті мали сліпо підкорятися і сліпо вбивати, руйнувати й витолочувати все живе. І щоб дати їм добру їжу, добрий одяг, добру зброю та кораблі, що закидають їх аж на край світу, лондонський Іст-Енд та й «Іст-Енд» цілої Англії тяжко працює, гниє і вимирає.

Є китайське прислів'я: коли один б'є байдики, то інший вмирає з голоду. А Монтескье сказав: «Через те, що багато людей готує одяг на когось одного, багато людей зовсім без одягу». Так одне пояснює інше. Ми не зможемо зрозуміти, чому іст-ендський трудар голодує і такий недолугий (а живе з сім'єю в однокімнатнім барлозі та ще й здає куток іншим так само голодним і недолугим трударям), аж доки поглянемо на статурного лейб-гвардиста з Вест-Енду і спізнаємо, що перший мусить годувати, одягати й обходити другого.