— Ти чого лаєшся? — тихо поспитав командир. — Чого ти розмітингувався?

— Про Кротова думаю… Десь спить собі на ліжку, під головою пухова подушка, а може, поклав голову на плече якоїсь Матільди чи Анни, яка ото оголосила влітку у власовській газеті, що шукає знайомства для одруження…

— Таке життя… — ствердив командир.

2

2

З раннього ранку рух на шосе посилився. Часом двигтіла навіть земля і ніби тремтіли стовбури високих сосен, ялин, осокорів. На хуторах лунали постріли з автоматів і кулеметів. Усі ці звуки наскрізь пронизували ліс, у якому перебували парашутисти Кудрявого.

Однак гуркіт на дорогах і стрілянина не лише вселяли тривогу у серця десантників, а й свідчили про хаос, що панував навкруг, про ситуацію украй напружену у ворожому стані.

Взявши з-під кореневища великої сосни мішки з харчами, парашути, четвірка Кудрявого вирушила на пошуки Тайди і Латиша. Короп вирізав собі палицю — таки шкутильгав. І він, і всі шкодували, що медикаменти, задушилися у Тайди. Як би знадобилася стрептоцидова мазь для губів Коропа, які кровили і дивовижно набрякли.

Ходили-бродили вони по лісі увесь день, раз по раз виходячи до галявин, на яких розташовані хутори, захоплені німецькими солдатами.

Десь за годину до смерку Короп, який шкутильгав позаду і пильніше за всіх придивлявся до всього, раптом гукнув:

— Це слід Тайди! Дивись. Кирзові чобітки 37-го розміру! З цяточками на підошві.

Він став на коліна й заміряв відбиток ноги на зволоженій землі.

— А може, це якась латишка з хутора? — засумнівався Орел.

— Ні! Чоботи наші! — стояв на своєму Короп і полегшено зітхнув. — А я вже думав, що її парашут не розкрився…

— Я теж, — в унісон відповів Галка. — Тільки боявся про це вголос говорити…

— Де ж вона зараз, бідолашна? — запитав, немов сам себе, Короп.

Йому стало неймовірно жаль дівчини. Та й на себе образливо. Це ж він першим сказав: «Баба у групі ні до чого, бо — все одно що на кораблі». Це почула й Тайда. Латиш спробував був заспокоїти Коропа, що ця дівчина варта кількох бувалих вояків і що, дякуючи їй, група Латиша виконала завдання командування у районі Даугавпілса.

Зараз Коропу соромно за ті слова і як солдатові, і як комуністові. А ще рекомендацію в партію давав Галці. Що Галка і хлопці подумають про такого комуніста, котрий вірить у забобони. Сказав би таке Юхан… Учився лиши три роки, ходив до церкви, богомільна у нього мати, віруючий батько! В одній сім'ї два боги — лютеранський і православний. Коропу незручно розпитувати у Юхана, бо той уникає подібних розмов, хоча всі знали, що потай Орелі хрестився, коли гахкав грім у небесах і блискавка шугала з хмар, щоб розколоти якесь високе дерево чи увігнатися у телефонний стовп. Юхан — одне діло, людина народилася і виросла у буржуазній країні, прожила за Радянської влади лише один рік. А Коропу не до лиця отак говорити про жінку.