Командуючий кивнув головою.

— Дозвольте, мій генерал, зауважити, що OPA зробив навпаки — нікуди не пішов, а став працювати з цього трикутника, — показав Вундерліх на карту.

— Кмітливості їм не позичати! — невдоволено мовив командуючий групою «Курланд». — Ким послані вони? Генеральним штабом росіян? Прибалтійськими фронтами Єременка і Баграмяна?

— Уперше вони заслані в наш тил маршалом Говоровим. Це — кадри Ленінградського фронту…

— І ваші давні знайомі… — додав Шернер.

— Так точно! Трьох з семи ми вбили ще взимку! — похвалився гауптштурмфюрер Вундерліх.

— Ви почали з шпигунами OPA війну, вам її і закінчувати, гауптштурмфюрер! Так. Вам і закінчувати. Ні про яких вивідувачів під Кулдигою, під носом нашого штабу я й чути більше не хочу! Все!

Командуючий натиснув кнопку дзвінка. З'явився черговий офіцер в букетом троянд. Квіти він поставив у фарфорову вазу.

— Приготувати машину.

— Машини готові! — чітко доповів офіцер.

— Дозвольте, мій генерал! — ще вихопився Вундерліх. — Треба посилити охорону й солдатами, озброєними фауст-патронами.

— Та ви боягуз, гауптштурмфюрер! — сказав Шернер, одягаючи білі рукавички. — Ви що, на фронті ніколи не були?

— Я турбуюся про вашу безпеку, — відповів, червоніючи, Вундерліх.

— Залиште при собі такі попередження. Їздити на фронт мій обов'язок. Я повинен бачити своїх офіцерів і солдат. Я повинен дивитися в очі солдатам, бо Курляндія — останній бастіон перед фатерляндом. Я наказав боронити до останнього набою цей бастіон, цей поріг нашого дому! — з гордістю промовляв новий командуючий, ніби перед ним був не есесівський офіцер, а особисто сам фюрер, котрий саме за сміливість, рішучість і поважав Шернера.

— Пробачте. Я сказав тільки з відданості вам до останнього свого подиху! — виструнчився Вундерліх.

На подвір'ї стояло кілька машин, серед них — авто Шернера.

Високий, підтягнутий, у чорному шкіряному пальті, у картузі з емблемою — орел розправив крила, повернувши хижу і голову на схід, а в кігтях свастика, — генерал-полковник твердим кроком ішов до машини.

У кількох метрах зняв широкополий бриль і схилив голову у покорі й відданості садівник. У руках мітла. Шернер усміхнувся і кивнув головою, ніби дякував за троянди.

— Айзпуте, Прієкуле! — назвав водієві пункти, куди збирався їхати, Шернер, недбало махнув рукавичкою.