Півгодини точився бій. А потім усе стихло. Солдати побігли з лісу, гадаючи, що минулої ночі червоне командування висадило тут десант у кількості роти червоноармійців. Деякі солдати стали вважати «лісових котів» провокаторами, які навмисне навели їх на кинджальний вогонь російських кулеметів, під свинцеву зливу з автоматів. Партизанів і парашутистів загинуло шість. Двоє безнадійно поранені розривними кулями.

20 лютого

20 лютого

Голод. Холод. Патронів залишилося тільки по обоймі до пістолетів — щоб застрелитися…

Увесь час у поході. Чоботи розбилися вщент. Обмотуємо ганчірками. Так ніби тепліше.

Хлопці сплять на ходу.

Кротов, кажуть, був у бою з нами 7 лютого. Везе цьому негідникові! Скільки наші хлопці перебили фашистів, а Мамонько-Кротов — живий!

3 березня

3 березня

Нарешті пощастило прийняти вантажі!..

8 березня

8 березня

Учорашній день пам'ятний фашистам і нам.

Вороже командування було впевнене, що каральний загін з полку солдатів і з численних команд межа кеті мітлою вимете дві сотні партизанів на лід Абави, а вже на кризі їх добиватимуть німецькі кулемети, що зайняли позицію на тому березі. Фашисти квапилися покінчити з «Червоною стрілою», яка завдавала немалого клопоту диверсійними акціями поблизу головного штабу німецьких військ у Курляндії. До того ж «Червона стріла» стала базою для парашутно-десантних груп, де вони загоювали свої рани. Через рацію Кудрявий попросив у радянського командування радиста для «Червоної стріли». І цей радист приземлився на парашуті. Відтоді загін став виконувати ще й розвідувальну роботу для штабу Ленінградського фронту маршала Говорова, який у січні 1945 року прийняв тут командування, об'єднавши з'єднання 2-го і 1-го Прибалтійських фронтів, що залишилися, в Курземе.