Не чекаючи, запрошення і розтягнувши губи неначе посміхаючись, Моллер сів на стілець і засунув руку у внутрішню кишеню пальта і вийняв звідти якийсь аркушик.

— Ви добре читаєте по-німецьки, — сказав він, подаючи аркушик Ожогіну. — Прочитайте. Це ж комедія!

Микита Родіонович взяв аркушик і зразу визначив, що то одна з листівок підпільної антифашистської організації. Про це яскраво свідчили формат, папір, шрифт і звичайний підпис у кінці.

Зберігаючи на обличчі спокій, Ожогін почав про себе читати листівку, складену за його участю.

Присутні байдуже дивилися на Микиту Родіоновича, і на їх обличчях Моллер навряд чи міг що-небудь прочитати, хоч очі його метушливо перебігали з одного на іншого.

— Я прошу вас прочитати голосно, це ж дуже цікаво, — попросив Моллер.

— Нічого цікавого в цьому я не бачу, — різко відповів Микита Родіонович. — За читання, а тим більше за поширення таких речей ви можете заробити неприємності. Я дивуюся з вас, пане Моллер! Ви завжди передавали новини, про які ніхто, крім вас, нічого не знав, і тепер притягли якусь погань. Як вона до вас потрапила? — Ожогін шпурнув листівку Моллеру.

— Я знайшов її на східцях вашого будинку… — промовив Моллер після деякого замішання.

Ніхто нічого не сказав. Вагнер встав і, демонстративно грюкнувши стільцем, вийшов з кімнати.

Він не міг переносити присутності Моллера і вважав нижче своєї гідності розмовляти з ним. Навіть порада Микити Родіоновича терпляче ставитись до візитів Моллера і тримати себе в руках не допомогла: в цьому питанні Вагнер не йшов ні на які компроміси.

Вчинок Вагнера не збентежив Моллера. Не гаючи часу, він, з властивим йому азартом, почав повідомляти міські й міжнародні новини.

Микита Родіонович підморгнув Моллеру і, вийшовши з-за стола, піднявся до себе в мезонін.

Закінчивши розповідати чергову плітку, господар готелю теж побіг нагору.

— Я вас правильно зрозумів? — спитав він, зайшовши до кімнати. — Ви хочете залишитись зі мною віч-на-віч?

— Цілком вірно… Сідайте. Хочу з вами серйозно поговорити.

Зробивши здивовану міну, Моллер присунув до себе стілець і сів навпроти Микити Родіоновича.

— Скажу відверто, — почав він, — я не люблю серйозних розмов.

— Дурниці! — уривчасто кинув Ожогін і закурив. — Поводите ви себе щонайменше безглуздо.

Моллер насторожився.

— Зовсім безглуздо! — продовжував Микита Родіонович. — І якщо ви не зміните своєї поведінки, я, як собі хочете, змушений буду повідомити про вас у ту установу, де ми з вами недавно зустрічалися. Сподіваюсь, ви мене зрозуміли?