— Інгрід! Інгрід! Ти чуєш мене?! — кричав, ляскаючи її по щоках, Ролф. Вона зітхнула і розплющила очі. Касян підхопив її попідруки і потяг до кабіни.

— Випий! Більше… Пий! — простиг їй флягу із спиртом. 1нгрід стукотіла зубами, крутила головою, проте все ж відпила кілька ковтків.

— Добре було б переодягти її в сухе, — сказав, риючись у стінній шафі, Ролф. Касян зірвав з себе куртку. Звільнив Інгрід від мокрої боцманської штормовки і загорнув з головою у свою.

— Випий! Випий ще! Тобі треба зігрітися… Ох, ти, горе моє. І навіщо ти тільки… Та що вже там, не дрейф, усе буде добре.

Вона висунула руку, взяла флягу, ще кілька раз ковтнула з неї, і, кривлячись і кашляючи, кивала головою.

— Ось, найшов! — крикнув Ролф, витягаючи з шафи хутряний спальний мішок. — Роздягайся і залазь всередину. Тепер ти зігрієшся!

— Мені вже не холодно, — гикнувши, сказала Інгрід. Касян і Ролф поглянули один на одного і розсміялись.

— Залазь, залазь! — сказав Касян. — А ми підем подивимось, що там з мотором. Чоловіки вийшли з рубки і тут човен знову ударило. Ролф відкинув кожух, дав газ, проте човен не рухався.

— Певне, щось трапилось з гвинтом, — сказав Касян, заглядаючи під корму. Коли хвиля підняла її, побачив обламаний кінець гребного вала — гвинт ніби хто сокирою відрубав.

— Ну, що там? — спитай Ролф.

— Куце у нас з тобою щастя, Ролфе, — сказав Касян і швиргонув ногою відро, що качалося в проході на помостках.

Тим часом «Крістіну» віднесло від берега, і вона, зовсім безпорадна, тепер потрапила під вітер. Її погнало у глибину Ван-Майєн-фьорда, що витягнувся у східному напрямку. Вітер усе повертав човна боком, вода летіла через борт, і її весь час доводилось черпати і відкачувати помпою. Однак хвилі і вітер уже не мали тої сили, що раніш. Вони крутили човном і так, і сяк, але він вислизав, вискакував з-під їхнього натиску. Ролф і Касян відкачували воду. Стомилися і вже валилися з ніг, проте, відчуваючи, що вітер слабне, не втрачали надії.

— Якщо пощастить викрутитися із цієї халепи, — сказав Касян, — то дякувати будемо боцману, старому Лундхолсту. Його посудина таки майстрами зроблена… Ти мене чуєш, друже?

— Нам би гвинт полагодити, — утираючи з чола піт, відповів Ролф.

— Неможливо… Гвинта нема. Відрубало… І кермо теж…

— Що ж, доведеться чекати, поки стихне, а там поставимо парус. Ти коли-небудь ходив під парусом? — спитав Ролф.

— Відверто кажучи, ні.

Вони ще довго відкачували воду, сопіли, лаялись, але черпали її з дна, виливали за борт. Потім, не домовляючись, пішли в рубку. Тільки коли всілися на відкидній лавці, притислись один до одного спинами, щоб хоч трохи зігрітись, відчули, скільки сил забрала у них ця робота. Висунувши з мішка голову, Інгрід рантом об'явила, що хоче їсти. Чоловікам, поки вони працювали, така думка і не приходила.