— Тепер уже і я не розумію, що ти кажеш, — розвів руками Ролф.

— Тут десь є глетчери, що виходять до моря. Вони сповзають у воду і одколюються. От у цей момент і гримить, розумієш?

— А що таке «отелився»? — спитала Інгрід.

— Ну, це просто. Корова телиться — з'являється на світ теля, — повеселішав Касян. — А тут народився айсберг. Ясно?

Касяна забавляла її нетямущість. Він посміхався, не помічаючи, що його посмішка викликає у супутників зовсім різні почуття. Інгрід вона явно подобалась. Ролфу — ні. Хлопець вийшов з рубки і подався на корму до мотора. Стояв, упершись коліном у теплий вібруючий кожух, так ніби перевіряв пульс невтомного серця «Крістіни». Згадував добрим словом старого Лундхолста, а на душі було погано. Над човном висіли нерухомі, наче пришпилені до неба, чайки, шугали чистуни, розсипали короткі рулади сніжні подорожники. Ці мужні пташки прилітають сюди першими. Той, хто хоч раз зимував за полярним колом, знає: це подорожник сміється над зимою, тому що за морем весна вже перемогла її і скоро прийде сюди, на острови, в золотому ореолі світла і сонця. Весна вже в дорозі. Кожен наступний день сонце буде затримуватись на небі на якусь хвильку довше, поки не залишиться там на все літо. Але це станеться не скоро, а зараз… Воно поступово гасить свій невидимий за горами ліхтар. Рожеві тони тьмяніють, розмиваються ніжними синьою і зеленою фарбами. Все відбувається в такій густій тиші, що навіть шум мотора не в змозі її зруйнувати. Повітря стоїть прозоре і до самих глибоких глибин в небі нерухоме. Море теж затаїлось, майже не дихає. І гори завмерли, неначе чогось чекають, до чогось прислухаються.

І якась незрозуміла тривожна туга мимоволі закрадається в душу Ролфа, доповнюючи собою ту, котра вже оселилась в ній з інших причин. Він розуміє, що поштовхом була недавня розмова з Інгрід, після того, як вона, налякана громом, прихилилась до Касяна. Раніше Інгрід завжди шукала захисту в нього, а тепер… Ні, Ролф не ревнує її. Цього ще бракувало. Ревнощі — які він має до того підстави? Та під серцем усе ж ворушиться тоскна тривога, і він почуває себе ображеним.

«Крістіна» обходила високий, утиканий горами мис, за яким до самого обрію простелилось море. Було оманливе почуття, що попереду — неозорий океан і ніякої землі. Та Ролф знав: це Беллсунд роззявив за мисом свою широку пащеку… Вирішивши перевірити маршрут по карті, Ролф попрямував до рубки. Коли зайшов, Касян і Інгрід стояли біля штурвала. Вона збуджена, червонощока, блиснула на нього веселими очима.

— Кассій вчить мене стояти вахту! Я навчусь, правда? — і не дочекавшись відповіді, повернулась до Касяна, прихилилась до нього плечем.