— Рудий! Рудий… — неголосно покликав Касян, відчуваючи, що ноги від колін і нижче заливає тепла, липка хвиля. Біль дістався до кісток і загвинчувався в них наче свердло.

Пес, виявляється, був за сусіднім каменем. Почувши, що його кличуть, у два скоки опинився поруч.

— А ти боєць, — Касян заходився гладити Рудого по голові, сни ні, міркуючи, куди ж він побіжить, якщо прив'язати до нього контейнер. «Це ж тобі не службовий собака — побіжить, куди йому захочеться. Шлезінгер покличе — до нього піде. Звідки цьому доброму псові знати, яка то наволоч і паскуда? А коли побіжить до льотчика, у штольню? Адже вони з ним знайомі».

Поглянув на Рудого. Той, не моргаючи, дивився на Касяна, ніби розумів, про що думає цей бородатий чоловік. І все ж таки, коли Шлезінгер підібрався так близько, що стало чути, як він підганяє свого супутника, Касян одважився. Зняв свій ремінь і заходився майструвати з нього підв'язку для контейнера. Ремінь був короткий і взагалі мало годився для такого діла. Контейнер гладенький, міг триматися лише у гнізді. Тоді він зірвав з голови шапку і в'язаний шолом. Поклав у нього контейнер і прив'язав паском псу на шию.

— Біжи, дружок, біжи… — підштовхнув Рудого. Слабість підкотила до горла, ударила в голову. Якусь мить кудись лотів, як у повітряній ямі: раптом отямився.

… Неголосний звук пострілу донісся здалеку. Так, це був постріл. Але чому він прилетів з долини, коли ті, хто міг зараз стріляти, були поруч? Касян визирнув з-за каменя: ті двоє були ближче, аніж він думав. Схопив гранату і пожбурив за камені, туди, звідки чувся голос обер-лейтенанта. Вибух, як здалося Касяну, струсонув всесвіт. І знову, коли вляглася гомінка луна, до його вуха долетів далекий звук пострілів. Касян напружив зір і раптом побачив: по лижному сліду Шлезінгера бігли троє, одягнені в білі маскувальні комбінезони. Очевидно, і вони помітили, а швидше почули стрілянину біля перевалу, тому що один з них час від часу піднімав догори автомат і стріляв у небо. Кому він таким чином подавав сигнал? Шлезінгеру, а чи Касяну? Такі білі комбінезони були і у бійців десятки Улла, і у німців підводників. Хто вони? Друзі чи вороги? У Касяна від напруження сльозились очі. Він довго не міг вирішити, хто наближається до них. Допоміг Шлезінгер. Цей добре знав: з того боку, де знаходилась Долина Гейзерів, допомоги йому чекати не доводилось. Почувши постріли, зміркував: час тікати — і подався у бік мису Ліннея. Його супутник, паче прив'язаний побіг за ним. Касян так і не впізнав у цьому згорбленому чоловічку того росіянина, з яким перемовився кількома словами під час операції в Свеа. Побачивши, що обидва переслідувачі тікають, закричав: