«Пам'ять, у тебе коротка. А портрет на першій полосі «Івнінг міррор», її телебачення?»

«Маєш рацію. Триматимусь від нього далі».

«Ну, а коли таки впізнає?»

«Доведеться тікати».

«Куди? До Мюнхена, до Шлезінгера?»

«А чому й ні?»

«Воно, звичайно, хотілося б у рай та гріхи, будь вони прокляті… Цупка пачка доларів, дорогі готелі, ресторани, дівчатка. Та з порожніми руками до Шлезінгера потикатися нічого. Він платить за діло, а ти його провалив… Хай думає, що ти ще на лісоповалі строк відбуваєш. От коли б дістати ту флягу. Хімія — це і сьогодні великі гроші».

«Глибоко засів у тебе, дурня, отой гачок, у саму печінку вгруз. А коли все те блеф?»

«А фляга? Вона є! Вона існує. В її тайнику фотоплівка, на котрій листок за листком весь зошит, всі формули Гергардта! Тут лиш не випустити. Ось вона біля твоїх рук, хапай! І тоді ти король…»

«Король! Побіжиш до Мюнхена і гавкнеш під вікном у Шлезінгера? Виходь, хазяїне, твій вірний пес приніс тобі в зубах пару мільйонів! А чи поплентаєшся до Лондона і віддаси ті мільйони Мак-Ллойду? Ні, ти невиліковний ідіот. Та він же тебе, як тільки з'явишся, обдере, як липку, і запакує так, що і своїх не впізнаєш. Згадай, як він повівся з тим-таки Белчем. Схопив містер десятку ні за що, ні про що. Сиди вже краще її своїй норі, не висовуйся і не цвірінькай…»

— А не пішов би ти зі своїми порадами кудись далі, — вголос вилаявся Шульков і, помітивши, що на нього здивовано поглядають вантажники, щільніше запнув поли кожуха і пішов геть. Проте порт не залишив. Щось утримувало його біля шхуни, підказувало, що, не дивлячись на коливання, сумніви, страх, саме зараз повинна для нього відкритися можливість реалізації тієї давньої мрії, що не давала спокою ось уже стільки літ. Скільки разів відмовлявся від неї, забороняв собі думати про ту розмову із Шлезінгером, вважаючи його слова брехнею, на яку впіймався тоді, розмовляючи з обер-лейтенантом на гауптвахті в Долині Гейзерів. Хотів чоловік вискочити з ями і наплів сорок бочок арестантів. Проте все це було до того моменту, доки на власні очі не побачив флягу. Вона була в руках Добрині. Він дістав її з дна морського. Фляга для містера Белча! Фляга з монограмою Мак-Ллойда!

«Те, чого ти чекав, сталося! І на Шлезінгера марно грішив, правду сказав чоловік — фляга є, тут вона! Добриня відніс її на шхуну і віддав Белчу!»

Шульков усе бачив через ілюмінатор. Флягу, яка коштувала таких грошей, ці тумаки поставили на столик поруч з пляшками і надовго забули про неї. Згадали лише тоді, коли повернулась дочка, та й то так, без інтересу покрутили в руках і знову поставили на столик до пляшок. З цього Шульков зробив висновок, що про тайник їм. нічого не відомо. Він крутився серед людей поблизу шхуни, гарячково міркуючи, як поцупити ту флягу.